Кіновізія

Після початку вторгнення “не на часі” виявилися багато раніше важливих речей. Серед них — і структурні зміни нашого сайту, точніше, сайтів, робота над якими велася довше, ніж хотілося б. Проте зараз має бути запущений проєкт, який видається нам незайвим і заради якого нарешті хотілося б об’єднати наших друзів. Отже: відтепер маємо один сайт і одну фейсбук-сторінку, що об’єднує всі проєкти родини Канівців — фільми “Тризуб Нептуна”, “Українська революція” і “Генерація волі”, книгу “Циндао-Відень-Київ”, кінодослідницький блог “Кіновізія” й різні додаткові та менш довговічні активності. Попервах вестимо сторінки паралельно (господи, ще одна!), себто дублюватимемо інформацію з нової сторінки на старі. Але поступово від цього відійдемо і, маємо надію, зекономимо кілька хвилин на корисніші речі. Чи чайок 🙂 Над назвою думали довго, потім вирішили не заморочуватися і назвалися просто КІЛок (Кіно/Історія/Література). І додали “art”, щоб було зрозуміліше, про що мова. Наші н...

  Не знаю, чи варто зараз рекомендувати нашим читачам до «воєнної бібліотеки» «Щоденник» Довженка. Надто багато в ньому болю, і неприємної правди, й апокаліптичних картин війни. Вирішуйте для себе. Але в роки війни писав він і тексти для широкого загалу, і вже вони грають на внутрішніх струнах читача, пробуджуючи потрібні у воєнний час емоції — гнів, зневагу до ворога, впевненість у перемозі та її важливості для світу. Це те, що нам потрібно й зараз. Так, Довженко працював у радянській ідеологічній системі, проте думав і писав про українців і для українців. Крім того, він, навіть пишучи на так звані «гостроактуальні» для того часу теми, виходить за межі свого сьогодення. І, читаючи його, несподівано розумієш: автор говорить не лише зі своїми сучасниками, а й з людьми майбутнього, з тобою. Бо в текстах, створених під враженням картин Другої світової, бачиш панораму української історії далеко не лише 1940-х років ХХ ст.: зокрема, можна знайти тут свого роду покликання на політику ...

  Російське пропагандистське кіно – як відомо, «мистецтво» для людей з міцними нервами і не менш міцним стравоходом. Утім, кінознавці – люди всеїдні, тож ми подивилися декілька зразків росагіткіно і готові провести вас колами альтернативної реальності, в якій Росія виступає мирною визволителькою, а Україна, Грузія і Захід – лютими завойовниками. Заодно черговий раз глянемо на технології формування пропагандистської картинки. Зрештою, фейк і агітаційне мистецтво – досить близькі родичі, опробуване в одному легко переноситься в друге… Головний посил інформаційний посил такого кіно – очікувано, визволення територій, які його потребують. Знову ж таки очевидно, але проговоримо: Росія тут виступає захисницею і миротворицею, країна, в яку ці території входять, – агресоркою, а Захід – «третім, що радіє»… ну, і час від часу втручається у справу у власних інтересах.   Так, схема ця успішно (ну, насправді не дуже успішно) втілювалася у фільмах далеко не лише про нинішню війну. Почнем...

  Руїни Кремля, Путін, що плазує перед українським воїном, а той, розправивши архангельські крила і здійнявши вогненного меча, провіщає йому суд Божий – мрія, сон золотий кожного українця… і водночас – перша сцена патріотичної комедії Володимира Тихого «Наші котики».                                               (Як же тут стриматися, щоб не поставити?) Омріяна картина ця, втім, виявляється сном і тут: насправді фільм присвячено подіям далекого-недавнього 2014 року, коли російська агресія набирала обертів, а добровольці чи не активніше і успішніше, ніж державна система, рятували Україну. Невеликий загін таких охітних, що успішно розгромлює всі російські й сепаратистські загони, а заразом «виховує» наївну журналістку в правильному патріотичному дусі – нехитрий зміст фільму. Втім, як те і годиться комедії (тим більше, з елементами пародії), головне тут – не сюжетні ...

Як український режисер-документаліст, я довгі роки був проти того, щоб в художніх творах про нашу історію використовувати вигадані сюжети. Розрахунок був простий. Ми ж її довгий час не вивчали, отже, погано знаємо навіть головних діячів кожної епохи, а що вже казати про інших? При цьому маємо таку кількість надзвичайно цікавих біографій, що можна знімати в будь-якому жанрі…

  В цей день у 2013 році наше життя пішло іншою колією, хоча мало хто це одразу збагнув.

  Вперше опубліковано: Пащенко Анастасія. Бої Української Галицької Армії // Кіно-Театр. - 2016. - №2. - С. 6-7. «Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918-1919 рр.» Сценарист: Олександр Пагіря Режисер і оператор: Тарас Химич Оповідачі: Віктор Власенко, Януш Юхницький, Владислав Лучишин, Бернард Уліат Invert pictures, 2015 Як народжується національна армія?  Питання, що ставиться на кожному етапі державотворення. Гостро постало воно і сьогодні, в час, коли сформована раніше військова структура проходить правдивий гарт (доводячи власну недосконалість і необхідність реформування). Тому з особливим інтересом зараз сприймаються кінороботи, присвячені історії українського війська. Зокрема, цікаві паралелі можна побачити між подіями у відродженій Україні 1917 і 2013 років…  У вже минулому 2015-му відбулися одразу дві кінопрем’єри на тему творення армії в добу Перших визвольних змагань (1917-1921), відповідно про події в Українській і Західноукраїнській народних р...

  1. Від памфлета до притчі В історію світового кіно 1960-ті роки увійшли як період піднесення, причому не лише ігрового авторського кінематографу, але й анімації. В Україні, зокрема, в цей час відбувається нове її народження після тривалої паузи (перший період – 1920-1930-ті роки): у 1959 році, постановою ради міністрів УРСР, при Київнаукфільмі відкривається цех художньої мультиплікації. Очолив його представник «першого покоління» українських аніматорів Іполит Лазарчук, до якого долучилися Ніна Василенко, Ірина Гурвич і творча молодь – Цезар Оршанський, Алла Грачова, Марк Драйцун та ін. [1] Серед них – і одна з найяскравіших постатей в історії вітчизняної (і не лише) анімації Давид Черкаський.

  Створивши фантазійну картину модерну в «Готелі «Будапешт»», Вес Андерсон знов показує себе тонким стилістом у ««Французький вісник» від «Ліберті, Канзас Івнінґ Сан»». Цього разу матеріалом йому слугують французькі сімдесяті… хоча одразу обмовимося: куди більше тут відчувається шалений дух 60-х. Отже, ««Французький вісник» від «Ліберті, Канзас Івнінґ Сан»» – назва дещо оксюморонна. Вона одразу задає «фільмову оптику»: Франція поглядом американців. Але – не «пересічного американця» (хоч мотив «американської глибинки» звучить і в назві часопису, і в яскраво-бадьорих пейзажах кукурудзяних полів). Це погляд американського інтелектуала, що знає, відчуває і, головне, любить свій предмет. Їхніми очима ми і бачимо – точніше, їхніми матеріалами «читаємо» – строкату картину суспільного, культурного й навіть кримінального (з кулінарним присмаком!) життя умовної Франції умовних шести… сімдесятих. Закомпонувати фільм у структуру журналу – завдання направду непросте. Здається, ця конструкці...

 Десь так на світанку своєї творчості Рідлі Скотт відзняв «Дуелянтів» (1977), психологічну драму на основі реальних подій, майже нереалістичну – як то нерідко буває в житті – історію про те, як двоє офіцерів наполеонівської армії роками раз за разом сходилися в герці. Був там свій герой (д’Юбер у виконанні Кіта Керредайна), був і антигерой (Феро – Гарві Кейтель) – протилежний полюс, переслідувач, «тінь». Гарві Кейтель і Кіт Керредайн у «Дуелянтах» Цього року режисер випустив у люди «Останній поєдинок», ніби закільцювавши свою творчість, чи, принаймні, якийсь значущий її відрізок. І знов – історична основа (лишень не наполеонівська доба, а Середньовіччя), знов Франція, знов чоловіки, пов’язані фатальним зв’язком, що їх доля з якоюсь насолодою знов і знов стикає лобами. Щоправда, тут уже маємо не два полюси напруги, а трикутник, у вершині якого – ти не помилився, ласкавий читальнику, – жінка. Саме вона остаточно розв’яже міцно сплетені долі обох, а як саме, дивіться самі, бо фільм то...

  Роман Коваль У кожного свята є своя специфіка. Іноді сформована роками та традиціями, іноді – самою темою для святкування. В день 14 жовтня я завжди гортаю книжки, присвячені визвольній боротьбі. Що шукаю? Не знаю. Може, щось, що пропустив, коли читав раніше… Цього 14 жовтня у мене в руках ««Подєбрадський полк» Армії УНР» Романа Коваля. Книга — скарб для кіновиробництва, як і багато інших книг цього автора. Там такі історії, такі долі людей, що їх не на один десяток фільмів вистачить. Може, як буде у нас справжнє українське кіно, то й знімуть …

14 жовтня, на Покрову, ми вже багато років вшановуємо українське військо. Згадуємо тих, хто не одне сторіччя боронив мирне життя нашого народу. Благодійний фонд «Героїка» реалізував багато проєктів зі збереження пам’яті про українських вояків. Ще у далекому 2010 році його засновники допомагали Іванові Канівцю творити фільм «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва» . Сьогодні прийшов час знову об’єднати зусилля. З кожного замовлення роману «Циндао-Відень-Київ» , зробленого з 12 по 16 жовтня включно, 50 грн. буде передано до фонду «Героїка» на його проєкти. В романі описані перші у ХХ сторіччі українські військові підрозділи, зокрема легіон Січових Стрільців, Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців, Перший український авіаційний загін. На його сторінках можна зустріти Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Симона Петлюру та багатьох інших людей, що вписали своє ім’я в історію українського війська. З книги ви дізнаєтесь чимало маловідомих епізодів боротьби за Київ взимку ...

Нещодавно відбулася довгоочікувана прем’єра, в кінотеатрах йде нова «Дюна». Фільм режисера з яскраво вираженим почерком, канадійця Дені Вільньова.

   Серед важливих проблем, безпосередньо чи опосередковано відображених у кінематографі, своє місце належить питанню ставлення до «іншого». Опозиція «ми – вони», одна з основних категорій свідомості, відіграє важливу роль в політико-культурних дискурсах, зокрема в колоніалістичному.

  Довгий час я був певен, що справжня книжкова індустрія могла виникнути лише з широким запровадженням винаходу Гуттенберга. Але от до рук потрапив матеріал Мері Беард, професорки Кембриджського університету, і я зрозумів, що помилявся…

  Під час роботи над художніми творами мені цікаво повертати широкій аудиторії прикметних українських дійових осіб, незаслужено забутих історією. До певної міри навіть не подобається ідея використовувати в художніх творах вигаданих персонажів. Маємо ж стільки людей, життя яких склалося так, що жоден драматург чи письменник не видумає краще.

Історія Української революції та її збройних сил, на жаль, досі недостатньо досліджена. Це особливо кидається в око, коли починаєш працювати над художнім твором на відповідну тему і змушений вийти за межі доріжок, прокладених дослідниками. Сьогодні хочу поділитися однією, майже детективною історією. Якось, під час збору матеріалів для фільму «Генерація волі» , знайшов цікаві спогади большевика, що в складі армії Муравйова брав участь у захопленні (чи, як люблять писати росіяни, в «звільненні») Києва у 1918 році. Він барвисто описував, як на підступах до Києва їх бомбили українські літаки. Бомбили сильно, і жодної управи на них не було,  бо ніяких зенітних засобів большевики не мали. З журналу «Нива». Малюнок часів Першої світової війни.  

Ми стали ще на крок ближче до публікації роману «Циндао-Відень-Київ»! Незабаром маємо побачити макет для друку. Вчора завершена робота над ілюстраціями для першого видання. Ось так, наприклад, виглядає основний портрет головного героя фільму:   Окрім його пригод, у книзі ви зможете почитати про маловідомі, але цікаві історичні факти, зокрема: Під час захисту Києві від армії Муравйова у 1918 році активно діяла українська авіація. Її літаки обстрілювали та бомбили ворожі війська. Потрапивши в Київ, росіяни хотіли помститися українським літунам - але ті вже були далеко.   Взимку 1917-1918 років у Києві існувала українізована частина «самокатчиків». Це були вояки, які на полі бою мали діяти як піхота, але для швидкого пересування поза межами поля бою використовували… велосипеди. Швидкість їх руху по дорозі досягала 12-15 км/год. Наприкінці війни в частинах з’явилися скоростріли на мотоциклах.   Серед   російської гвардії завжди був значний відсоток українсь...