Перейти до основного вмісту

роман "Циндао–Відень–Київ"

 

Зробити попереднє замовлення 

Анотація

"Циндао–Відень–Київ" – роман кінорежисера Івана Канівця, що присвятив свою творчість висвітленню Української революції 1917–1921 років. Літо 1914 року. Юний львів’янин Олександр – гість на розкішній яхті, що здійснює навколосвітню подорож. В одному з її пунктів – Циндао, німецькій колонії в Китаї, куточку раю на землі – безтурботних мандрівників заскочує світова війна. У вихорі "великої історії", що підхоплює Олександра, він має визначитись, ким є – лояльним громадянином імперії чи українцем. Має зрозуміти, як і для чого жити, коли навколо руйнується старий світ. Має відшукати дівчину з минулого, котра приходить до нього у снах, щоб зрозуміти, хто є його справжнім коханням.

Про видання

Видавництво: Марка Мельника

Рік видання: 2021

Кількість сторінок: 584

Переглянути фрагмент тексту

Про автора

Іван Канівець, народився у Києві у 1978 р. Здобув диплом магістра на кафедрі телекомунікацій факультету авіаційно-космічних систем НТУУ "КПІ", проте бажання займатися творчістю перемогло, тому далі виборов режисерські дипломи КНУКіМ та КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого. Через захоплення історією, з початку сторіччя працював над документальними фільмами про минуле України. З 2009 р. висвітлює в кіно боротьбу українців за волю в перші десятиріччя ХХ ст. 

Автор сценаріїв та режисер документальних фільмів: 

"Тризуб Нептуна" (2010), про підняття українських прапорів Чорноморським флотом у Севастополі у 1918 р.; 

"Українська революція за спогадами Всеволода Петріва" (2012–2015), про полк ім. Костя Гордієнка, одну із найлегендарніших частин українського війська 1917–1918 рр.; 

"Генерація волі" (у виробництві) — перший український історичний документальний 3D-фільм про події 1917–1918 рр. 

Автор наукових і науково-популярних статей з кінознавства, сценаріїв документальних та ігрових фільмів про українську історію, історичних оповідань. Неодноразовий призер конкурсів історичного оповідання "ProМинуле". Викладач КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого, автор посібника "Варіативне кіно: режисура екранних творів з сюжетами, що змінюються". Голова журі міжнародного фестивалю історичного кіно "Поза часом". Разом із дружиною веде блог про кіно "Кіновізія".

Дописи про роман

Card image cap

Тріб'ют хорватському народові

Під час роботи над художніми творами мені цікаво повертати широкій аудиторії прикметних українських дійових осіб, незаслужено забутих історією...


Card image cap

Ми стали ще на крок ближче до публікації роману "Циндао–Відень–Київ"!

Вчора завершена робота над ілюстраціями для першого видання...

Card image cap

В пошуках загубленого авіапарку

Історія Української революції та її збройних сил, на жаль, досі недостатньо досліджена...

Card image cap

Шевченко, календар, обітниця

Для мене особисто, як і для багатьох українців, вже давно стало доброю традицією, що незабаром після початку календарної весни...

Card image cap

Українці, море... і "Кайзерін Елізабет"

Хочеш побачити світ? Приєднуйся до військово-морських сил!..

Card image cap

Далекосхідний Гібралтар кайзера

У кінці ХІХ сторіччя європейські країни були зацікавлені у встановленні економічного панування над Китаєм...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Шевченко і кіно: спроба повернення

  У більшості випадків, коли виходжу з зали після перегляду вітчизняного фільму і питаю себе, як сподобалося, відповідь: «Враження неоднозначні».

Сашко Лірник: «Щоб кожне слово мало значення…»

          -  Чи легко, маючи досвід казкаря, переходити до сценарної справи?      Це було зовсім не легко. Треба весь час правити текст, щоб не втратити ідею, яку заклав, бо в результаті виходить зовсім не те, що хотів.

Голуб миру на танку, або дещо про російську пропаганду в кіно. Частина І

  Російське пропагандистське кіно – як відомо, «мистецтво» для людей з міцними нервами і не менш міцним стравоходом. Утім, кінознавці – люди всеїдні, тож ми подивилися декілька зразків росагіткіно і готові провести вас колами альтернативної реальності, в якій Росія виступає мирною визволителькою, а Україна, Грузія і Захід – лютими завойовниками. Заодно черговий раз глянемо на технології формування пропагандистської картинки. Зрештою, фейк і агітаційне мистецтво – досить близькі родичі, опробуване в одному легко переноситься в друге… Головний посил інформаційний посил такого кіно – очікувано, визволення територій, які його потребують. Знову ж таки очевидно, але проговоримо: Росія тут виступає захисницею і миротворицею, країна, в яку ці території входять, – агресоркою, а Захід – «третім, що радіє»… ну, і час від часу втручається у справу у власних інтересах.   Так, схема ця успішно (ну, насправді не дуже успішно) втілювалася у фільмах далеко не лише про нинішню війну. Почнем...