Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з міткою "книжковий огляд"

Сходження до безодні

  Про війну можна писати по-різному. Можна – пригодницьку літературу. Можна – документальну. А можна – містику та жахи. При цьому не баналізуючи і не «знижуючи» тему, а навпаки, по-новому висвітлюючи її, переплавляючи в моторошних та водночас майже (майже?) правдивих історіях колективний і особистий досвід. «Безодня» Влада Сорда так і означена – «Мілітарі-горор, написаний українським солдатом, який понад чотири роки воював з російськими окупантами». І ключове слово тут – саме «мілітарі». У цій збірці оповідань показаний світ війни затягує й жахає чи не більше за власне «страшні історії». Втім, відокремити одне від іншого тут нелегко. Розірвана на шматки дитина, що її необачна мати відправила попісяти, проігнорувавши табличку з написом: «Обережно, міни!»… здавалося б, куди страшніше? А це – навіть не осердя оповідання, а лишень замальовка, деталь, що характеризує місце дії! І жахає вона якраз-таки своєю реалістичністю, котра виразно сигналізує: щось глибоко не так у нашому світі...

Книги ночі, тіней і снів

Є книги для певного настрою. Є – для певного часу доби. Сьогодні мова піде про книги «нічні». «Книга вигаданих неістот» Євгена Ліра й Кшисі Федорович, «Пісні тіней і порожнечі» поетів українських двадцятих, зібрані тим самим Євгеном Ліром, вийшли у «Домі Химер» – молодому видавництві, що спеціалізується на «темній» літературі. «Темними» у найкращому сенсі слова є й ці книги.

Книга про Боярку в нашій історії.

У вже далекому 2010 році, під час роботи над сценарієм до фільму «Українська революція», я читав спогади Всеволода Петріва. Часто ловлячи себе на думці, що не можу чітко уявити середовище, в якому відбуваються описані автором події. Мова йде не тільки про архітектуру та географію, якраз це можна було уявити завдяки збереженим світлинам та мапам. Те саме стосувалося костюмів і побуту. Але як думали ті чи інші особи? Чому вони робили саме те, що робили? У всього цього мала бути своя передісторія. Якої Петрів, звичайно, не знав, але яка була потрібна, щоб реалістичніше показати події. От, наприклад: в кінці другої серії «Української революції» є кадр, де залізничник встановлює український прапор на станції «Боярка». Хто був цей чоловік? Чому саме він? Як це відбувалось? Ми відповіли собі на ці питання, виходячи із загального контексту спогадів Петріва та розповідей наших консультантів про ту добу, про залізничників, про ситуацію в околицях Києва. Хоча, звісно, цікавіше було б знат...