Кіновізія

Для мене особисто, як і для багатьох українців, вже давно стало доброю традицією, що незабаром після початку календарної весни ми вшановуємо пам’ять Тараса Шевченко. Це настільки увійшло в життя, що виникла певна автоматична асоціація: весна — Шевченко. До 1917 року, попри усі заборони, цю дату також святкували. Інколи і деінде майже офіційно, як, наприклад, описано в Дмитра Дорошенка: На весну 1902 року, десь у березні чи на початку квітня, українська колонія в Петербурзі святкувала Шевченкові роковини. Звичайно в день смерти поета відправлялася урочиста панахида в Казанському соборі… Увечері (не завжди того самого дня, часом і значно пізніше) відбувався концерт, чи як казали в Галичині, академія. Порівнюючи не так давно перед моїм приїздом уряд почав дозволяти Шевченківський концерт, перед тим святковано пам'ять Шевченка напівприватним бенкетом десь у ресторані. http://g.kvideo.com.ua/quotes/q0009.html   Микола Лисенко серед хору на шевченківському концерті у Москві. 1911...

У вже далекому 2010 році, під час роботи над сценарієм до фільму «Українська революція», я читав спогади Всеволода Петріва. Часто ловлячи себе на думці, що не можу чітко уявити середовище, в якому відбуваються описані автором події. Мова йде не тільки про архітектуру та географію, якраз це можна було уявити завдяки збереженим світлинам та мапам. Те саме стосувалося костюмів і побуту. Але як думали ті чи інші особи? Чому вони робили саме те, що робили? У всього цього мала бути своя передісторія. Якої Петрів, звичайно, не знав, але яка була потрібна, щоб реалістичніше показати події. От, наприклад: в кінці другої серії «Української революції» є кадр, де залізничник встановлює український прапор на станції «Боярка». Хто був цей чоловік? Чому саме він? Як це відбувалось? Ми відповіли собі на ці питання, виходячи із загального контексту спогадів Петріва та розповідей наших консультантів про ту добу, про залізничників, про ситуацію в околицях Києва. Хоча, звісно, цікавіше було б знат...