Перейти до основного вмісту

Сходження до безодні

 

Про війну можна писати по-різному. Можна – пригодницьку літературу. Можна – документальну. А можна – містику та жахи. При цьому не баналізуючи і не «знижуючи» тему, а навпаки, по-новому висвітлюючи її, переплавляючи в моторошних та водночас майже (майже?) правдивих історіях колективний і особистий досвід.

«Безодня» Влада Сорда так і означена – «Мілітарі-горор, написаний українським солдатом, який понад чотири роки воював з російськими окупантами». І ключове слово тут – саме «мілітарі». У цій збірці оповідань показаний світ війни затягує й жахає чи не більше за власне «страшні історії». Втім, відокремити одне від іншого тут нелегко. Розірвана на шматки дитина, що її необачна мати відправила попісяти, проігнорувавши табличку з написом: «Обережно, міни!»… здавалося б, куди страшніше? А це – навіть не осердя оповідання, а лишень замальовка, деталь, що характеризує місце дії! І жахає вона якраз-таки своєю реалістичністю, котра виразно сигналізує: щось глибоко не так у нашому світі.

Жах повсякдення органічно поєднується з фантастичними моментами. А останні в найкращих оповіданнях збірки (для мене, принаймні; це: «Безодня», «Силуети», «Вітролом») проростають із показаного світу. Десь так, як споконвіку народжувалися оповідки-бувальщини, оповіді мандрівників, моряків… чи вояків. Цілком можливо, що деякі з оповідань «Безодні» мають саме таку ґенезу; принаймні, у бійці з позивним «Змій» впізнається сам автор збірки, і можна лише здогадуватися, скільки автобіографічного закладеного в того ж «Вітрогона».

Направду, збірка цікава не лише як художня література. З плином часу вона цілком може стати пристойним джерелом для етнографів і філологів, що досліджуватимуть світ Донбасу… та й, зрештою, нинішньої України. І йдеться тут не лише про відтворені реалії, а й про мову персонажів. Це в переважній більшості своїй суржик із брудною лайкою, і щодо цього в самій книзі є показовий діалог. Молодий боєць цікавиться в старшого товариша, в мирному житті вчителя української мови й літератури, чому той розмовляє «під Подерв’янського». На що дістає розлогу відповідь, де ключовим є: «Це там я, Ваня, людина. А тут ми – запомни! – не люди. Людьми ми будемо знову вдома – коли переможемо і війна скінчиться. А тут ми, Ванька, виконуєм бойове завдання» («Ритми милосердя»). Так, тут суржиком і лайкою говорять всі: сепаратисти, місцеве населення, українські бійці. Достоту, мова війни – ерзац-мова в ерзац-світі, де діють недо-люди і над-люди.    

А зрештою, «Безодня» може служити таким собі путівником по війні на Донбасі не лише гіпотетичним дослідникам у майбутньому. Для багатьох із нас окуповані території й зона ведення бойових дій – такий собі потойбічний простір, куди час від час рушають нові партії героїв, щоб не давати тому мороку просуватися далі. Десь таке відчуття «іншого» простору передає й «Безодня», де місце дії час від часу називається то краєм світу, то й брутальніше. Міфологічний підхід? Так, безперечно. Але й міфологічне світобачення насправді нікуди не зникло, лишень трансформувалося. І з ним активно працює «Безодня» – як на згаданому тут глибинному рівні, так і безпосередньо, у впізнаваних мотивах загиблого вояка, що встає до рідних лав, чи воїнів-перевертнів. Але тут ми вже почали заглиблюватися в сюжет – отже, слід зупинитися. Хай далі говорить книга.

Огляд на інші два видання «Дому Химер» – «Книгу вигаданих неістот» Євгена Ліра й Кшисі Федорович, «Пісні тіней і порожнечі» поетів українських двадцятих  за посиланням:

https://kinovisia.blogspot.com/2021/03/blog-post_22.html


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Documentary about red terror in Kyiv

Я написав цей матеріл англійською мовою для наших закордонних колег, багато з яких думають що нинішня війна з Росією є лише випадковим непорозумінням через жорстку позицію Українскої влади. Незабаром я підготую його перклад українською і також опубілікую на блозі.   Among rare pieces of archive cinema footages which survived form the period of Ukrainian revolution 1917-1921, there is one which stands aside from the mainstream of those days documentary. Usually we can see the political leaders and public meetings, like in “Ukrainian movement” (1917) or we can see the military forces on parades and in ordinary life like in “Ukrainians in Wetzlar” (1918) or in “Miliraty parade” (filmed on Sophyivska square in Kyiv in summer of 1918). Sometimes ordinary people or landscapes were filmed like in “ Pictures of the Crimean peninsula ” (1918). But film “Victims V.U.CH.K. in Ukraine” is completely different. Most of it shows the results of work of communist secret police ( All-Ukrainian Extr

Повість про Машеньку

  Не знаю, чи це ознака того, що наш блог вже сходить на пси, але ми вирішили зробити крок до мейнстріму. Ну, майже. Бо котиків не буде. Буде Машенька, тому що чоловік рішуче сказав мені: «Пиши не про туринського коня, а про білогородську мишу».

Сашко Лірник: «Щоб кожне слово мало значення…»

          -  Чи легко, маючи досвід казкаря, переходити до сценарної справи?      Це було зовсім не легко. Треба весь час правити текст, щоб не втратити ідею, яку заклав, бо в результаті виходить зовсім не те, що хотів.