Перейти до основного вмісту

Ми стали ще на крок ближче до публікації роману «Циндао-Відень-Київ»!

Ми стали ще на крок ближче до публікації роману «Циндао-Відень-Київ»!

Незабаром маємо побачити макет для друку.

Вчора завершена робота над ілюстраціями для першого видання. Ось так, наприклад, виглядає основний портрет головного героя фільму:


 

Окрім його пригод, у книзі ви зможете почитати про маловідомі, але цікаві історичні факти, зокрема:

Під час захисту Києві від армії Муравйова у 1918 році активно діяла українська авіація. Її літаки обстрілювали та бомбили ворожі війська. Потрапивши в Київ, росіяни хотіли помститися українським літунам - але ті вже були далеко.


 

Взимку 1917-1918 років у Києві існувала українізована частина «самокатчиків». Це були вояки, які на полі бою мали діяти як піхота, але для швидкого пересування поза межами поля бою використовували… велосипеди. Швидкість їх руху по дорозі досягала 12-15 км/год. Наприкінці війни в частинах з’явилися скоростріли на мотоциклах.


 

Серед  російської гвардії завжди був значний відсоток українських солдатів. Після захоплення в Петрограді влади большевиками вони, як у складі «українізованих» частин, так і одноосібно, були відправлені в Київ. Тут ці солдати на словах підтримували прагнення України до свободи, але насправді мали відіграти в українському війську роль п’ятої колони при підході большевиків. Воювати за Україну більшість з них не стала, проте ризикувати життям заради загарбників вони також не хотіли.

Вояки сформованого у Петрограді полку імені Шевченка

 

І, звісно, багато іншого …

 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Генерація волі. Реконструкція образу молодого мічмана Якима Христича

  Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». 

Книга про Боярку в нашій історії.

У вже далекому 2010 році, під час роботи над сценарієм до фільму «Українська революція», я читав спогади Всеволода Петріва. Часто ловлячи себе на думці, що не можу чітко уявити середовище, в якому відбуваються описані автором події. Мова йде не тільки про архітектуру та географію, якраз це можна було уявити завдяки збереженим світлинам та мапам. Те саме стосувалося костюмів і побуту. Але як думали ті чи інші особи? Чому вони робили саме те, що робили? У всього цього мала бути своя передісторія. Якої Петрів, звичайно, не знав, але яка була потрібна, щоб реалістичніше показати події. От, наприклад: в кінці другої серії «Української революції» є кадр, де залізничник встановлює український прапор на станції «Боярка». Хто був цей чоловік? Чому саме він? Як це відбувалось? Ми відповіли собі на ці питання, виходячи із загального контексту спогадів Петріва та розповідей наших консультантів про ту добу, про залізничників, про ситуацію в околицях Києва. Хоча, звісно, цікавіше було б знат...

Анімаційні світи Давида Черкаського

  1. Від памфлета до притчі В історію світового кіно 1960-ті роки увійшли як період піднесення, причому не лише ігрового авторського кінематографу, але й анімації. В Україні, зокрема, в цей час відбувається нове її народження після тривалої паузи (перший період – 1920-1930-ті роки): у 1959 році, постановою ради міністрів УРСР, при Київнаукфільмі відкривається цех художньої мультиплікації. Очолив його представник «першого покоління» українських аніматорів Іполит Лазарчук, до якого долучилися Ніна Василенко, Ірина Гурвич і творча молодь – Цезар Оршанський, Алла Грачова, Марк Драйцун та ін. [1] Серед них – і одна з найяскравіших постатей в історії вітчизняної (і не лише) анімації Давид Черкаський.