Перейти до основного вмісту

Далекосхідний Гібралтар кайзера

У матеріалі, присвяченому історичному реалізму в кіно, ми обіцяли написати про Циндао. Виконуємо обіцяне.


У кінці ХІХ сторіччя європейські країни були зацікавлені у встановленні економічного панування над Китаєм. Попри бідність значної частини населення та слабкість політичного режиму, Китай був гігантським ринком, який, з одного боку, продукував товари, ціновані європейськими споживачами (тканини, кераміку, витвори мистецтва і т.д.), з іншого, масово потребував продукції європейських фабрик та заводів. При цьому китайський імперський уряд намагався тримати країну закритою від європейського впливу.

Не в останню чергу це обумовлювалось історією стосунків з європейцями. У першій половині ХІХ сторіччя європейські торгівці, переважно англійці, купували в Китаї значно більше, ніж могли продати там. Це призвело до економічних проблем в Європі, адже для розрахунків використовувалось переважно срібло, що все швидше перетікало до Китаю. Щоб компенсувати дисбаланс, англійці почали масово вирощувати в Індії опіум і завозити його до Китаю. Спроби китайського уряду зупинити розповсюдження наркоманії у своїх провінціях забороною торгівлі опіумом викликали серію «опіумних війн». Програних Китаєм через перевагу Європи в озброєнні, в першу чергу морському. Втім, кількість населення Китаю, вже тоді колосальна, унеможливлювала його колонізацію, як, наприклад, Африки. Тож європейські країни були зацікавлені в праві на утримання зручних гаваней на території Китаю, які могли б бути торгівельними воротами до країни. А заразом базами для флоту на випадок майбутніх конфліктів.

За результатами першої опіумної війни англійці у 1842 році отримали острів Гонконг, а також право торгувати у деяких портах включно з Кантоном та Шанхаєм, де швидко з’явились їхні поселення. Протягом ХІХ сторіччя Франція одержала концесії в Шанхаї, Тяньцзіні, Кантоні та Ханкоу.

У другій половині сторіччя торгівля опіумом потроху втрачала своє значення завдяки розвитку європейської промисловості, що вже й без нього мала що запропонувати китайцям. Окрім того, Китай розпочав хоч і не надто успішні, але все ж спроби модернізації. Останні включали і створення інституцій за зразком європейських, в першу чергу армії та флоту. Це створювало додатковий попит на європейські товари. У той же час Китай завбачливо намагався обмежити розповсюдження європейських ідей, таких, як християнство та ліберальні учення, що, на думку імперського уряду, сприяли поневоленню країни. Слабкість Китаю провокувала нові конфлікти з європейськими країнами та Японією, яка проводила успішну модернізацію швидше за нього.


В результаті Японо-Китайської війни (1894-1895) Японія досягла домінування в Кореї та отримала острів Тайвань. Також їй дістався Порт-Артур як військово-морська база, хоч незабаром під спільним тиском Франції, Німеччини та Росії вона змушена була повернути його Китаю.

У 1897 році Німеччина отримала ексклюзивні права на створення залізниці та гірничо-добувної галузі у провінції Шаньдун. Незабаром там виникла німецька колонія Циндао.

У 1898 році Росія одержала Порт-Артур як військово-морську базу (з правом провести туди залізницю) і розташований поблизу Дальній як комерційний порт.

У цьому ж році Вейхайвей був зайнятий англійцями. 

В багатьох інших китайських містах також існували європейські поселення, які часто користувались правом екстериторіальності. Іншими словами, китайські закони там не діяли. 


Серед усіх європейських концесій Циндао виділявся в багатьох аспектах. До приходу німців тут було китайське рибацьке поселення, біля якого імперський уряд почав будувати військо-морське украплення. Німці ж від самого початку розглядали Циндао як військово-морську базу для своєї Далекосхідної ескадри та торгівельні ворота для економічної експлуатації провінції Шаньдун. Оскільки інфраструктуру бази для кораблів будь-яких класів потрібно було створювати швидко, Циндао опинвся у віданні військово-морського міністерства, а не, як інші німецькі заморські території, міністерства колоній.

Це, в свою чергу, результувало у побудову нового міста. За єдиним планом, чого далеко не завжди дотримувались в інших європейських концесіях. Заздалегідь були розмічені місця для основних споруд, визначено призначення кварталів, транспортні розв’язки, проведено межі широких вулиць, продумано мережу комунікацій.


Німецька адміністрація викупила всі ділянки китайських рибалок, розчистила площу – і взялася за будівництво. Як гриби після дощу, повиростали адміністративний центр, вокзал, депо, портові споруди... 

Архітектура нового міста була суто європейською. Усі, хто потрапляв туди в ті часи, захоплено говорили про куточок Європи посеред Китаю.

Аерофотознімок з Бундесархіву, Берлін

Тут були водогін та каналізація, центральні вулиці були електрифіковані, існували телефонний зв’язок в місті та телеграфний зі світом. 


Працьовиті німці створили індустрію, потрібну для розвитку не лише міста, а й усієї провінції. В Циндао стали виробляти німецьку цеглу, черепицю, цемент. Почали в промислових масштабах виробляти особливий місцевий вид шовку. Навколо міста висадили ліси, розбили фруктові сади.

Шпиталь у Циндао

А ще в місті створили бібліотеку, побудували сцену для театральних вистав та урочистих подій, спортивні майданчики…. І, звісно, побудували пивоварний завод. Який, щоб ви знали, працює до сьогоднішнього дня і є другим за розміром в усьому Китаї.

 

Пивоварний завод

Все це було створено протягом кількох років. При тому, що масової німецької колонізації цієї території не було. У 1907 році населення міста складало 35 441 чоловік, з яких 31 509 були китайцями.

Циндао мав найбільшу щільність навчальних закладів у цілому Китаї. Причому були це як початкові школи, так і професійні навчальні заклади, фінансовані німецькою скарбницею.


Благодатний місцевий клімат та європейський комфорт Циндао зрештою призвели до того, що європейці з навколишніх територій, та що там, із самої з Японії приїздили до Циндао як на курорт. Що, в свою чергу, породило купу готелів та ресторанів європейського рівня. Культурне життя також пожвавлювалося. На гастролі приїздили відомі співаки та театральні трупи, хоча балувані місцеві європейці жалілися на брак справжнього театру і,  особливо, оркестрової музики. Також місто часто і з задоволенням відвідували дослідники історії й культури Китаю: в провінції було багато цікавих пам’яток старовини, врешті, сам Конфуцій походив із Шаньдуну.

Губернатор Циндао Оскар Труппель з головою роду потомків Конфуція Кун Линьи в Циндао. 1910 г.

А ще часто гостювали тут іноземні військові кораблі. Частина російської Першої Тихоокеанської ескадри під час російсько-японської війни (1904-1905) втекла до Циндао та роззброїлась там. Англійські, французькі, американські, італійські, японські кораблі частенько зупинялися в Циндао. Між їхніми екіпажами та німецьким гарнізоном проводились спортивні змагання, влаштовувались бали, урочисті обіди...

Російський броненосець "Цесаревич" в Циндао та російський вартовий біля електричного пункту
Німецький оркестр в Циндао, на задньому плані російський броненосець "Цесаревич"

У 1910 році був прийнятий новий план розширення міста, за яким його територія мала вирости в чотири рази.

Сунь Ятсен, лідер Китайської революції 1911 року та перший президент Китайської республіки, після відвідання Циндао казав: це місто має стати моделлю китайського майбутнього. 


Але - стався 1914 рік, і війна не оминула й ці землі. Місто витримало кількамісячну осаду японського війська, після чого капітулювало. До 1922 року Циндао було під японською окупацією, після чого повернулося до Китаю. 


На жаль, недосліджена потенційна українська сторінка історії Циндао. По-перше, пов’язана з перебуванням там екіпажів російських кораблів, де традиційно була й певна кількість українців. Тим часом, на одному «Цесаревичі» було біля 800 матросів та офіцерів! Броненосець знаходився в місті більше року. А раптом за цей час хтось із наших співвітчизників встиг долучитися до розбудови або культурного життя міста? По-друге, Австро-Угорська імперія мала свою концесію у Тяньцзіні. Для її «силового» забезпечення, а також захисту інтересів громадян імперії в регіоні Тихого океану імперії відправляла в ті води бойові кораблі. У 1914 році таким кораблем був броненосний крейсер «Кайзерін Елізбет» (про нього незабаром напишемо окремий матеріал), який базувався на Циндао… і до складу команди якого цілком могли входити українці. 
 
«Кайзерін Елізбет» в Циндао

Між іншим, на цьому кораблі служив Віктор Клобучар — австро-угорський морський офіцер, хорват, один із засновників австро-угорської морської авіації.

Крім того, під час осади Циндао японцями, цей корабель вперше в історії морських баталій був атакований з літака.

Циндао як німецька колонія був результатом політики європейського колоніалізму, що мала на меті в першу чергу економічний зиск для Німецької імперії. Проте він же послужив і справі модернізації китайського суспільства. Пам’ятки німецького періоду досі можна побачити в Циндао, і, можливо, хтось із дослідників знайдете там український слід…

Ось в якому місті починається дія історичного роману «Циндао.Відень.Київ», що його ми скоро сподіваємось побачити надрукованим.


 

Стаття про історичний реалізм в кіно, яка наштовхнула на ідею написати про Циндао.

Підписуйтесь на наш блог!


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сашко Лірник: «Щоб кожне слово мало значення…»

          -  Чи легко, маючи досвід казкаря, переходити до сценарної справи?      Це було зовсім не легко. Треба весь час правити текст, щоб не втратити ідею, яку заклав, бо в результаті виходить зовсім не те, що хотів.

Помилки ціною кіна

Про те, як 6-дюймова гармата руйнує репутацію адмірала. Багато говорять про те, що треба мити руки перед їжею, дивитися на світлофор перш ніж переходити дорогу, та трошки розумітись на історії, якщо плануєш знімати історичне кіно. Як правило, говорять марно. Тому сьогодні я опишу дуже показовий приклад того, як нерозуміння кінематографістами деталей створеної ними ж сцени призводить до… самі побачите чого.

Повість про Машеньку

  Не знаю, чи це ознака того, що наш блог вже сходить на пси, але ми вирішили зробити крок до мейнстріму. Ну, майже. Бо котиків не буде. Буде Машенька, тому що чоловік рішуче сказав мені: «Пиши не про туринського коня, а про білогородську мишу».