Перейти до основного вмісту

Про Майдан


 

В цей день у 2013 році наше життя пішло іншою колією, хоча мало хто це одразу збагнув.

У кожного був свій початок Майдану. Для мене він стався зовсім випадково. Я був на церемонії вшанування загиблих під час Голодомору, і там неочікувано зустрів журналістку Вікторію Скубу з чоловіком. Після завершення заходу вони запропонували підкинути мене машиною до метро. Чому б ні? Дорогою до Майдану Незалежності сказали, що хочуть зайти туди: нібито Мустафа Найєм скликає людей на демонстрацію за підписання асоціації. Захотілося піти з ними.

Тоді не дуже вразило побачене. Люди зібрались, але їх було не так і багато. І, головне, їх настрій... Серед зібрання вже лунали гасла на кшталт «майдан без політиків». Я вже бачив Мовний майдан, пам’ятав атаки “беркутівців” на демонстрантів, їхню щиру ненависть до України. Якщо влада захоче кинути їх на цю демонстрацію — треба бути готовим до серйозної боротьби. А тут люди прийшли просто висловити свої переконання. Та й сам я геть не був готовий до серйозної боротьби. Але, здавалося, її й не буде. Тоді ще Янукович робив вигляд, що підпише...

Люди навколо були сповнені надії. Мені здавалося — марної. Проте життя показало: попри страждання і кров, правими були ці люди, сповнені надії. Україна тоді вирвалась із пастки «російського світу». Можливо, і не вони були головними рушіями того, що сталося в наступні місяці, але надія, якою світилися їхні очі, врешті запалила сотні тисяч інших. Включаючи мене.

Зараз, дивлячись, які хмари збираються над країною, коли руки опускаються і здається, що виходу немає, хочеться згадати себе тодішнього. Трошки наївного, але сповненого надії. Зрештою, шансів врятувати Україну й тоді було небагато. Але люди вірили — і врятували.

На жаль, багато кого з учасників тих подій вже немає з нами. Хтось пішов тоді, когось доля забрала пізніше. Хотілося б, щоб вони були з нами зараз. Щоб ми далі сподівалися разом.

 

 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Генерація волі. Реконструкція образу молодого мічмана Якима Христича

  Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». 

Історія України у фото і кіно: 3D-формат

У сучасному кінопрокаті важливою ознакою високоякісного технологічного кінофільму є наявність 3D-версії. Сьогоднішній 3D-формат не є по-справжньому тривимірним. Він складається із двох окремих зображень, для правого і для лівого ока. Залежно від того, як обладнаний кінотеатр, ці зображення демонструються за допомогою або кольорового анагліфу (тоді фільм треба переглядати в червоно-синіх окулярах), або різних методів поляризації (ще один тип окулярів), або інших методів.

«Совість» Володимира Денисенка: нестандартний радянський фільм про «Велику Вітчизняну війну»

  Володимир Денисенко, учень Олександра Довженка, постать напрочуд цікава. У 1949 р. його, одного з найкращих студентів Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, було заарештовано нібито за зв'язок з молодіжною антирадянською націоналістичною організацією і за «антирадянські націоналістичні вірші». Вироком було заслання, з якого юнак повернувся лише за чотири роки, після смерті Сталіна. Згодом він домігся повної реабілітації, закриття справи за відсутністю доказів, проте тавро колишнього політв’язня, «буржуазного націоналіста» так і лишилося: як «неблагонадійний», Денисенко лишався під наглядом КДБ, був невиїзним (наприклад, коли його фільм «Роман і Франческа» відправляли на Венеційський кінофестиваль, самого постановника зняли буквально з трапа літака).                 Володимир Денисенко. Джерело:  http://www.ukrkino.com.ua/about/spilkanews/?id=4035 Війна була важливою для Володимира Денисенка темою. І не ди...