Перейти до основного вмісту

Про одного з захисників України.

 

Роман Коваль

У кожного свята є своя специфіка. Іноді сформована роками та традиціями, іноді – самою темою для святкування. В день 14 жовтня я завжди гортаю книжки, присвячені визвольній боротьбі. Що шукаю? Не знаю. Може, щось, що пропустив, коли читав раніше…

Цього 14 жовтня у мене в руках ««Подєбрадський полк» Армії УНР» Романа Коваля. Книга — скарб для кіновиробництва, як і багато інших книг цього автора. Там такі історії, такі долі людей, що їх не на один десяток фільмів вистачить. Може, як буде у нас справжнє українське кіно, то й знімуть …

 

Але думаю про інше. Згадується вже такий далекий 2010 рік. Влада, «міцна як ніколи», не сприяє появі українського культурного продукту. Ми з друзями затіяли «фронду»: робимо документальну екранізацію спогадів Всеволода Петріва, очільника полку ім. Костя Гордієнка, майбутнього генерал-хорунжого армії УНР. Загалом у проекті взяло участь близько 380 людей. Всі працювали без оплати, як зараз кажуть: волонтерили. Потрібні були люди дуже різного профілю, і в кожного треба було просити про допомогу. Часто від одного чи кількох залежав успіх у зйомках сцени, без якої фільм би не вийшов. Багато з ким потім випадало порозмовляти по душах. Питав: чому погодились допомогти? І часто чув у відповідь: я читав книги Романа Коваля, дізнався з них, що в нас така багато історія, хочу, щоб вона була на екранах.

Чи зняв би я тоді той фільм, якби люди не читали книг Романа Коваля? Не знаю…

Прийшов 2014 рік. Нова війна з Росією. Показуємо в різних місцях документальні стрічки про українську історію військовим, добровольцям. Після показу заходять розмови про і нинішню війну, і про ту, 100 років тому. Питаю: чого ви, хлопці, тут? І часто чую у відповідь: я читав книги Романа Коваля, дізнався, як наші діди-прадіди воювали, хочу бути гідним їх нащадком...

У ті жахливі дні кінця літа – початку осені 2014 року, коли кожна людина зі зброєю була на вагу золота, де б зупинилась лінія фронту, якби не ті, хто читав книги Романа Коваля? Не знаю…

Тоді я особисто не був знайомий з паном Романом, але, здавалося, чим би не зайнявся, він був незримо присутнім, забезпечуючи успіх справи.

Згадую 90-ті. Я тоді був ще юнаком. Іноді спілкувався з активістами українських патріотичних організацій. Не читав Романа Коваля і навіть не знав, хто він такий, але бачив: коли це ім’я звучало, на обличчях співбесідників читалася повага. Мабуть, вони теж читали.

Мені в руки ці книги вклав Тарас Силенко, чудова людина, яка, на жаль, нещодавно пішла від нас. Здається, це було десь у 2008-му. З того часу теж можу сказати: я читав книги Романа Коваля.

Мабуть, ми ніколи не дізнаємось, скільки тисяч людей, прочитавши ці книги, зробили щось для України. Але точно знаю: без них усім нам було б значно гірше в усіх сенсах.

Сьогодні ми в першу чергу вітаємо людей, які зі зброєю в руках бережуть нашу землю від жорстокого ворога. Але також хочеться привітати пана Романа Коваля, одного з захисників України, внесок якого неможливо не те що обрахувати, а навіть уявити.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Помилки ціною кіна

Про те, як 6-дюймова гармата руйнує репутацію адмірала. Багато говорять про те, що треба мити руки перед їжею, дивитися на світлофор перш ніж переходити дорогу, та трошки розумітись на історії, якщо плануєш знімати історичне кіно. Як правило, говорять марно. Тому сьогодні я опишу дуже показовий приклад того, як нерозуміння кінематографістами деталей створеної ними ж сцени призводить до… самі побачите чого.

Повість про Машеньку

  Не знаю, чи це ознака того, що наш блог вже сходить на пси, але ми вирішили зробити крок до мейнстріму. Ну, майже. Бо котиків не буде. Буде Машенька, тому що чоловік рішуче сказав мені: «Пиши не про туринського коня, а про білогородську мишу».

Історія України у фото і кіно: 3D-формат

У сучасному кінопрокаті важливою ознакою високоякісного технологічного кінофільму є наявність 3D-версії. Сьогоднішній 3D-формат не є по-справжньому тривимірним. Він складається із двох окремих зображень, для правого і для лівого ока. Залежно від того, як обладнаний кінотеатр, ці зображення демонструються за допомогою або кольорового анагліфу (тоді фільм треба переглядати в червоно-синіх окулярах), або різних методів поляризації (ще один тип окулярів), або інших методів.