Перейти до основного вмісту

Про одного з захисників України.

 

Роман Коваль

У кожного свята є своя специфіка. Іноді сформована роками та традиціями, іноді – самою темою для святкування. В день 14 жовтня я завжди гортаю книжки, присвячені визвольній боротьбі. Що шукаю? Не знаю. Може, щось, що пропустив, коли читав раніше…

Цього 14 жовтня у мене в руках ««Подєбрадський полк» Армії УНР» Романа Коваля. Книга — скарб для кіновиробництва, як і багато інших книг цього автора. Там такі історії, такі долі людей, що їх не на один десяток фільмів вистачить. Може, як буде у нас справжнє українське кіно, то й знімуть …

 

Але думаю про інше. Згадується вже такий далекий 2010 рік. Влада, «міцна як ніколи», не сприяє появі українського культурного продукту. Ми з друзями затіяли «фронду»: робимо документальну екранізацію спогадів Всеволода Петріва, очільника полку ім. Костя Гордієнка, майбутнього генерал-хорунжого армії УНР. Загалом у проекті взяло участь близько 380 людей. Всі працювали без оплати, як зараз кажуть: волонтерили. Потрібні були люди дуже різного профілю, і в кожного треба було просити про допомогу. Часто від одного чи кількох залежав успіх у зйомках сцени, без якої фільм би не вийшов. Багато з ким потім випадало порозмовляти по душах. Питав: чому погодились допомогти? І часто чув у відповідь: я читав книги Романа Коваля, дізнався з них, що в нас така багато історія, хочу, щоб вона була на екранах.

Чи зняв би я тоді той фільм, якби люди не читали книг Романа Коваля? Не знаю…

Прийшов 2014 рік. Нова війна з Росією. Показуємо в різних місцях документальні стрічки про українську історію військовим, добровольцям. Після показу заходять розмови про і нинішню війну, і про ту, 100 років тому. Питаю: чого ви, хлопці, тут? І часто чую у відповідь: я читав книги Романа Коваля, дізнався, як наші діди-прадіди воювали, хочу бути гідним їх нащадком...

У ті жахливі дні кінця літа – початку осені 2014 року, коли кожна людина зі зброєю була на вагу золота, де б зупинилась лінія фронту, якби не ті, хто читав книги Романа Коваля? Не знаю…

Тоді я особисто не був знайомий з паном Романом, але, здавалося, чим би не зайнявся, він був незримо присутнім, забезпечуючи успіх справи.

Згадую 90-ті. Я тоді був ще юнаком. Іноді спілкувався з активістами українських патріотичних організацій. Не читав Романа Коваля і навіть не знав, хто він такий, але бачив: коли це ім’я звучало, на обличчях співбесідників читалася повага. Мабуть, вони теж читали.

Мені в руки ці книги вклав Тарас Силенко, чудова людина, яка, на жаль, нещодавно пішла від нас. Здається, це було десь у 2008-му. З того часу теж можу сказати: я читав книги Романа Коваля.

Мабуть, ми ніколи не дізнаємось, скільки тисяч людей, прочитавши ці книги, зробили щось для України. Але точно знаю: без них усім нам було б значно гірше в усіх сенсах.

Сьогодні ми в першу чергу вітаємо людей, які зі зброєю в руках бережуть нашу землю від жорстокого ворога. Але також хочеться привітати пана Романа Коваля, одного з захисників України, внесок якого неможливо не те що обрахувати, а навіть уявити.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сашко Лірник: «Щоб кожне слово мало значення…»

          -  Чи легко, маючи досвід казкаря, переходити до сценарної справи?      Це було зовсім не легко. Треба весь час правити текст, щоб не втратити ідею, яку заклав, бо в результаті виходить зовсім не те, що хотів.

Documentary about red terror in Kyiv

Я написав цей матеріл англійською мовою для наших закордонних колег, багато з яких думають що нинішня війна з Росією є лише випадковим непорозумінням через жорстку позицію Українскої влади. Незабаром я підготую його перклад українською і також опубілікую на блозі.   Among rare pieces of archive cinema footages which survived form the period of Ukrainian revolution 1917-1921, there is one which stands aside from the mainstream of those days documentary. Usually we can see the political leaders and public meetings, like in “Ukrainian movement” (1917) or we can see the military forces on parades and in ordinary life like in “Ukrainians in Wetzlar” (1918) or in “Miliraty parade” (filmed on Sophyivska square in Kyiv in summer of 1918). Sometimes ordinary people or landscapes were filmed like in “ Pictures of the Crimean peninsula ” (1918). But film “Victims V.U.CH.K. in Ukraine” is completely different. Most of it shows the results of work of communist secret police ( All-Ukrainian ...

Повість про Машеньку

  Не знаю, чи це ознака того, що наш блог вже сходить на пси, але ми вирішили зробити крок до мейнстріму. Ну, майже. Бо котиків не буде. Буде Машенька, тому що чоловік рішуче сказав мені: «Пиши не про туринського коня, а про білогородську мишу».