Усі подальші дописи блогу "Кіновізія" читайте тут: https://www.kilok.art/blog/

Після початку вторгнення “не на часі” виявилися багато раніше важливих речей. Серед них — і структурні зміни нашого сайту, точніше, сайтів, робота над якими велася довше, ніж хотілося б. Проте зараз має бути запущений проєкт, який видається нам незайвим і заради якого нарешті хотілося б об’єднати наших друзів. Отже: відтепер маємо один сайт і одну фейсбук-сторінку, що об’єднує всі проєкти родини Канівців — фільми “Тризуб Нептуна”, “Українська революція” і “Генерація волі”, книгу “Циндао-Відень-Київ”, кінодослідницький блог “Кіновізія” й різні додаткові та менш довговічні активності. Попервах вестимо сторінки паралельно (господи, ще одна!), себто дублюватимемо інформацію з нової сторінки на старі. Але поступово від цього відійдемо і, маємо надію, зекономимо кілька хвилин на корисніші речі. Чи чайок 🙂

Над назвою думали довго, потім вирішили не заморочуватися і назвалися просто КІЛок (Кіно/Історія/Література). І додали “art”, щоб було зрозуміліше, про що мова.

Наші нові координати:
https://www.kilok.art/
https://www.facebook.com/%D0%9A%D0%86%D0%9B%D0%BE%D0%BAart-104694815646344

Усі подальші дописи блогу "Кіновізія" читайте тут:

https://www.kilok.art/blog/

Коментарі

Шевченко і кіно: спроба повернення

У більшості випадків, коли виходжу з зали після перегляду вітчизняного фільму і питаю себе, як сподобалося, відповідь: «Враження неоднозначні».

Докладніше

Сашко Лірник: «Щоб кожне слово мало значення…»

- Чи легко, маючи досвід казкаря, переходити до сценарної справи? Це було зовсім не легко. Треба весь час правити текст, щоб не втратити ідею, яку заклав, бо в результаті виходить зовсім не те, що хотів.

Докладніше

Голуб миру на танку, або дещо про російську пропаганду в кіно. Частина І

Російське пропагандистське кіно – як відомо, «мистецтво» для людей з міцними нервами і не менш міцним стравоходом. Утім, кінознавці – люди всеїдні, тож ми подивилися декілька зразків росагіткіно і готові провести вас колами альтернативної реальності, в якій Росія виступає мирною визволителькою, а Україна, Грузія і Захід – лютими завойовниками. Заодно черговий раз глянемо на технології формування пропагандистської картинки. Зрештою, фейк і агітаційне мистецтво – досить близькі родичі, опробуване в одному легко переноситься в друге… Головний посил інформаційний посил такого кіно – очікувано, визволення територій, які його потребують. Знову ж таки очевидно, але проговоримо: Росія тут виступає захисницею і миротворицею, країна, в яку ці території входять, – агресоркою, а Захід – «третім, що радіє»… ну, і час від часу втручається у справу у власних інтересах. Так, схема ця успішно (ну, насправді не дуже успішно) втілювалася у фільмах далеко не лише про нинішню війну. Почнем...

Докладніше

Кіновізія

Шукати в цьому блозі