Як український режисер-документаліст, я довгі роки був проти того, щоб в художніх творах про нашу історію використовувати вигадані сюжети. Розрахунок був простий. Ми ж її довгий час не вивчали, отже, погано знаємо навіть головних діячів кожної епохи, а що вже казати про інших? При цьому маємо таку кількість надзвичайно цікавих біографій, що можна знімати в будь-якому жанрі…
Наприклад: скромний хлопчик із Жовкви, Любомир Романків, у 1957 році отримав ступінь бакалавра в університеті Альберти (Канада). Відомим став завдяки тому, що разом з Девідом Томпсоном розробив процес, котрий уможливив створення жорстких дисків, які стоять у всіх наших комп'ютерах. А могло статися зовсім по-іншому… Як він розповідав пізніше в інтерв'ю: «Я поїхав з України, коли мені було 13 років. Коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з'явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку». Яку людину росіяни не розстріляли!..
 |
| Любомир Романків |
Про українського адмірала австро-угорського флоту я вже писав.
А скільки у нас героїв, які боронили країну! От, щоб далеко не ходити, згадаємо нинішню війну з Росією: Сліпак Василь, Межевікін Євген, Гордійчук Ігор і сотні інших, менш відомих, проте не менш героїчних. Взагалі, те, як комплектувалися наші військові частини на початку війни, майже автоматично вводить до рангу героїв тих, хто за таких умов воював.
 |
| Наші герої: Гордійчук Ігор, Сліпак Василь, Межевікін Євген |
А були ж і інші війни.
Отже, навіщо видумувати якихось персонажів та сюжети, коли є таке життя, що бери та знімай!
Врешті, фільмів на історичні теми виходить не так вже й багато, тож краще розповісти одну справжню історію, ніж вигадану…
Проте з часом я був змушений змінити свою думку. Фільмів дійсно виходить небагато. І це проблема. Виходить, беремо одну цікаву реальну історію та екранізовуємо її, а про сотні інших і далі будуть знати тільки фахівці?
В плані сценарної майстерності гарним прикладом є серіал HBO «Рим» 2005 року. Головні герої — два легіонери, що про них Цезар згадав у своїх записках про Галльську війну. Згадка та дуже коротенька, і більше про цих людей нам не відомо нічого. Але побудова серіалу навколо їхньої долі дозволила зв'язати в єдиний сюжет десятки цікавезних мікроісторій, заснованих на історичних дослідженнях, які самі по собі навряд чи стали б сюжетами художніх творів. Ми дізнаємось, як у Римі працювали лікарі, якою була боргова система, як у побуті спілкувались з богами, як розпочинали бізнес, як можновладці впливали на прийняття законів та судову гілку влади і багато іншого. Замість однієї історії перед нами – панорама тогочасного суспільства з багатьма реальними історичними дієвцями. І це при тому, що на тему стародавнього Риму на Заході зняли вже не один фільм та серіал і не один ще знімуть.
Для документального проекту «Генерація волі» я дослідив не одну сотню спогадів учасників Української революції 1917-1921 років. Серед них – і грубі томи, і маленькі статті, що виходили в емігрантських журналах.
Перед очима – дуже широка картина того, що відбувалось в Україні в ті часи... Хоча ні, не повна. Дуже часто знаходяться документальні свідчення про події, які суттєво змінюють мої, здавалося, сталі уявлення. Причому історики і в наш час продовжують дослідження тих подій і знаходять багато матеріалів, що раніше не потрапляли в науковий обіг.
Наприклад, Михайло Ковальчук може дуже цікаво розповісти про те, як в Києві напередодні повстання проти Центральної Ради були роззброєні російські війська (що знаходились тут офіційно, адже ще з царських часів армія була одна). Цих солдатів повсаджували у потяги та відправили в Росію, причому політики з табору «революційної демократії» не встигли нічого зробити, бо операція була проведена блискавично. Ми досі не знаємо всіх деталей цієї історії, але запитайте себе: чи багато українців взагалі про таке чули?
Серед маленьких, у пару аркушів, статей є безліч цікавих спогадів, без яких важко зрозуміти епоху. Наприклад, один зі старшин нашого війська змушений був недовгий час заміняти вчителя у сільській школі. Він згадував, чому навчав дітей, про що вони його питали, чого прагнули... Ця категорія людей дуже часто взагалі випадає з історичного розгляду – але ж те, як в їх уяві відображалися тогочасні події, говорить дещо і про сам час!
А ось коротенька записка вояка УСС про те, як у бою на багнетах йому довелося вбити українця з російського війська. На жаль, така історія була неодинокою в ті часи. Ми розуміємо, що він не мав іншого вибору… але як він сам це сприймав?
От щоб об'єднати десятки таких історій у рамках єдиного сюжету, я також звернувся до роботи з вигаданим персонажем... Наскільки вигаданим? Насправді у нього є реальні прообрази, навіть не один. Серед них – і учасник нинішньої війни з Росією, він же один із консультантів твору.
Вийшла пригодницька історія про кохання, роман «Циндао-Відень-Київ», в якому переплелося все: початок Світової війни в Китаї, бій на горі Маківка, перша в історії атака корабля літаком, Легіон Січових Стрільців, перше підняття українського прапору над звільненим містом, проголошення Четвертого Універсалу, театральні вистави в революційному Києві, перші бої новоствореної української авіації, та ще багато чого. І все це – з опертям на міцну документальну основу. Як сказав один із перших читачів: «Це як шкільний підручник з історії, але цікавий».
Віднедавна наклад книги вийшов з друку, вона вже у продажу, а я тим часом працюю на тізерами до роману. Ось другий, «романтичний»:
А ось перший:
А це третій, патріотичний:
Коментарі
Дописати коментар