Перейти до основного вмісту

Найстаріші 3D фото з нашої колекції 2

Попередні матеріали по темі:

Перший матеріал, який ми розмістили на цьому блозі, — «Історія України у фото і кіно: 3D-формат». 

Згодом виставили переведені нами в анагліф справжні давні 3D-фото. 

А сьогодні продовжуємо занурюватись у часи, коли 3D (стерео) світлини щойно з’явилися. Мабуть, у ті часи більшість людей не усвідомлювала, що їхні відбитки світлопису (так іноді називали фото в ті часи) будуть цікавими через півтора сторіччя, і що одною з основних розважальних технологій ХХІ сторіччя буде те саме 3D. Часи змінюються, але не деякі речі… 

Для перегляду потрібні червоно-сині окуляри.



На першому фото, зробленому в 1850-1860 роках, зображені грають у доміно. Знімок, скорше за все, зроблений у Франції в шпиталі. Ось чим займались люди, щоб вбити час, коли ще не було смартфонів…

Це фото зроблене П’єром-Амброузом Рішебуром. За часів Другої імперії він був офіційним фотографом, який мав закарбовувати для нащадків політичні та династичні події. Наприклад, візит королеви Вікторії 1856 р. або хрещення сина імператора. Цікаво, що в 1859 році йому доручили проілюструвати твір Теофіла Готьє «Мистецькі скарби давньої та сучасної Росії». Заради цього Рішебур поїхав до Російської імперії де, відзняв багато світлин. Хто зна, раптом там було і щось пов’язане з мистецтвом стародавнього Києва?

Крім того, Рішебург був фахівцем у галузі криміналістичної фотографії, фіксував на плівку  місця злочинів та портрети злочинців.

Друге фото викликає згадку про «Віднесених вітром». Це 1850-1860 роки, Сполучені Штати Америки. Місце зйомки — Лексингтон, Кентуккі. Прикро, що не можна роздивитись обличчя жінки... Цікаво, наскільки вона розуміла, що її фотографують у 3D?


 

Трете фото найбільш мистецьки вартісне. Воно зроблене у  1850-х роках. Місце та особи в кадрі невідомі. Композиція явно вибудувана так, щоб показати глибину кадру. Квітка попереду та «двері» позаду задають рамки простору, дуже цікавим є використання дзеркала, як вікна в глибину, в центрі композиції. Це дзеркало виявилось важливим для нашого проекту «Генерація волі», бо дозволило припустити, як саме могли відображатися у 3D віддзеркалені об’єкти…


У нас ще багато цікавого вінтажного 3D, слідкуйте за нашим блогом!


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Генерація волі. Реконструкція образу молодого мічмана Якима Христича

  Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». 

Книга про Боярку в нашій історії.

У вже далекому 2010 році, під час роботи над сценарієм до фільму «Українська революція», я читав спогади Всеволода Петріва. Часто ловлячи себе на думці, що не можу чітко уявити середовище, в якому відбуваються описані автором події. Мова йде не тільки про архітектуру та географію, якраз це можна було уявити завдяки збереженим світлинам та мапам. Те саме стосувалося костюмів і побуту. Але як думали ті чи інші особи? Чому вони робили саме те, що робили? У всього цього мала бути своя передісторія. Якої Петрів, звичайно, не знав, але яка була потрібна, щоб реалістичніше показати події. От, наприклад: в кінці другої серії «Української революції» є кадр, де залізничник встановлює український прапор на станції «Боярка». Хто був цей чоловік? Чому саме він? Як це відбувалось? Ми відповіли собі на ці питання, виходячи із загального контексту спогадів Петріва та розповідей наших консультантів про ту добу, про залізничників, про ситуацію в околицях Києва. Хоча, звісно, цікавіше було б знат...

Анімаційні світи Давида Черкаського

  1. Від памфлета до притчі В історію світового кіно 1960-ті роки увійшли як період піднесення, причому не лише ігрового авторського кінематографу, але й анімації. В Україні, зокрема, в цей час відбувається нове її народження після тривалої паузи (перший період – 1920-1930-ті роки): у 1959 році, постановою ради міністрів УРСР, при Київнаукфільмі відкривається цех художньої мультиплікації. Очолив його представник «першого покоління» українських аніматорів Іполит Лазарчук, до якого долучилися Ніна Василенко, Ірина Гурвич і творча молодь – Цезар Оршанський, Алла Грачова, Марк Драйцун та ін. [1] Серед них – і одна з найяскравіших постатей в історії вітчизняної (і не лише) анімації Давид Черкаський.