Перейти до основного вмісту

3D-фото Першої світової війни

Ми розпочинали наш блог з допису «Історія України у фото і кіно: 3D-формат». Так сталося невипадково, адже вже кілька років ми працюємо над переведенням кінохроніки періоду Української революції 1917-1921 років у 3D. Проект, в якому вона має бути застосована, називається «Генерація волі».

Перші результати роботи навіть пройшли певну апробацію: в Музеї театрального музичного і кіномистецтва відбулася виставка «До 100 – річчя відновлення «...незалежної, Вільної, Суверенної Держави Українського Народу», також ми випустили календар «Українська революція у 3D»

Враховуючи, що людство масово створює тривимірні зображення вже майже 200 років, технічна частина процесу добре та докладно описана у багатьох джерелах.

Проте важливим питанням лишається художній підхід до створення таких зображень. Від застосування різних об’єктивів, гри з їх віссю, з відстанню між ними, з побудовою планів на фото можна отримати дуже різня за ефектом глибини світлини.

Враховуючи, що маємо справу із зображеннями, в оригіналі відзнятими у 2D, і емулюємо більшість з перерахованих параметрів, ми можемо підбирати найкращий з точки зору ефектності художнього ефекту від глибини у даній композиції варіант.

Але щоб розуміти, як зробити краще, необхідно спершу дослідити тему в теорії (нам не траплялися подібні навчальні матеріали), чи ж бодай практично. Цим шляхом ми й пішли.
Віримо і сподіваємося, що рано чи пізно в архівах та приватних колекціях будуть віднайдені справжні 3D-фото з часів Української революції. Проте, на жаль,  поки що дослідження можливостей роботи з 3D доводиться проводити на інших прикладах, хоча деякі з них і пов’язані з Україною.

Сьогодні розпочинаємо серію публікацій  відповідних зображень. Це справжні тогочасні 3D-фото, що їх наша знімальна група переводить у формат анагліфу, придатний для перегляду у червоно-синіх окулярах. 

На першому фото, датованому 1916 роком, бачимо Рауля Бертеле (Raoul Berthelé), офіцера французької армії. Він знятий біля Беонну. Через деякий час Бертеле перейде з медичної армійської служби до метеорологічної. За час війни встигне зробити декілька тисяч фотографій, частину з них – у 3D. Його світлини показують життя у французькому запіллі.


На другому фото – Рауль Бертеле з Емільєн Госсе біля муніципалітету Фюблен. Світлина зроблена 4 вересня 1918 року. У грудні цього ж року Рауль помре від іспанки.


Третє фото закарбувало французьких вояків у шанцях біля муніципалітету Карансі. Рік зйомки невідомий.


Продовження

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Генерація волі. Реконструкція образу молодого мічмана Якима Христича

  Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». 

Книга про Боярку в нашій історії.

У вже далекому 2010 році, під час роботи над сценарієм до фільму «Українська революція», я читав спогади Всеволода Петріва. Часто ловлячи себе на думці, що не можу чітко уявити середовище, в якому відбуваються описані автором події. Мова йде не тільки про архітектуру та географію, якраз це можна було уявити завдяки збереженим світлинам та мапам. Те саме стосувалося костюмів і побуту. Але як думали ті чи інші особи? Чому вони робили саме те, що робили? У всього цього мала бути своя передісторія. Якої Петрів, звичайно, не знав, але яка була потрібна, щоб реалістичніше показати події. От, наприклад: в кінці другої серії «Української революції» є кадр, де залізничник встановлює український прапор на станції «Боярка». Хто був цей чоловік? Чому саме він? Як це відбувалось? Ми відповіли собі на ці питання, виходячи із загального контексту спогадів Петріва та розповідей наших консультантів про ту добу, про залізничників, про ситуацію в околицях Києва. Хоча, звісно, цікавіше було б знат...

Анімаційні світи Давида Черкаського

  1. Від памфлета до притчі В історію світового кіно 1960-ті роки увійшли як період піднесення, причому не лише ігрового авторського кінематографу, але й анімації. В Україні, зокрема, в цей час відбувається нове її народження після тривалої паузи (перший період – 1920-1930-ті роки): у 1959 році, постановою ради міністрів УРСР, при Київнаукфільмі відкривається цех художньої мультиплікації. Очолив його представник «першого покоління» українських аніматорів Іполит Лазарчук, до якого долучилися Ніна Василенко, Ірина Гурвич і творча молодь – Цезар Оршанський, Алла Грачова, Марк Драйцун та ін. [1] Серед них – і одна з найяскравіших постатей в історії вітчизняної (і не лише) анімації Давид Черкаський.