Перейти до основного вмісту

3D-фото Першої світової війни 2

Ми розпочинали блог із допису «Історія України у фото і кіно: 3D-формат».
Згодом показали переведені нами в анагліф справжні 3D-фото Першої світової війни.
Сьогодні продовжуємо цю серію.
Для перегляду необхідні червоно-сині окуляри.


 

На першому фото, датованому 1918 роком, бачимо штаб третьої американської піхотної дивізії у Франції. Зверніть увагу на діагональні смуги нижче погона у сидячого. Це емблема дивізії. Вона розпочала свою участь у війні на позиціях уздовж Марни, місця вирішальної битви 1914 року. За захист підступів до Парижу під час німецького наступу отримала назву «Скеля Марни». Її частини зупиняли останній німецький наступ у цій війні.


На другому фото – французи, що оглядають захоплений німецький літак. Пошкоджені літаки в ті часи часто змушені були робити аварійні посадки на територіях, зайнятих ворогом. В результаті з’являлися подібні трофеї.


Трете фото, згідно з записами, зроблене на кладовищі в Петрограді у 1919 році. Що тут сказати? Важко повірити, що дівчина ліворуч могла так виглядати у Петрограді в 1919 році. 


Можливо, це фото зроблене раніше, або ж це не Петроград… З іншого боку, не виключено, що ми чогось не знаємо. Фото та хроніка, котрі можна точно датувати, інколи показують нам геть неочікувані речі. 


Наприклад, на цьому фото (не 3D) ліворуч – вояк білої російської армії на Думській площі у Києві (тепер Майдан Незалежності) у 1919 році. Де ви бачили таких білих? А «гаспода офіцери» там ще оригінальніші... Але про це – наступним разом.
 

Маємо ще багато цікавого вінтажного 3D, тож слідкуйте за нашим блогом!

Тут попередні матеріали по темі:
 

Історія України у фото і кіно: 3D-формат


Справжні 3D-фото Першої світової війни

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Генерація волі. Реконструкція образу молодого мічмана Якима Христича

  Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». 

Книга про Боярку в нашій історії.

У вже далекому 2010 році, під час роботи над сценарієм до фільму «Українська революція», я читав спогади Всеволода Петріва. Часто ловлячи себе на думці, що не можу чітко уявити середовище, в якому відбуваються описані автором події. Мова йде не тільки про архітектуру та географію, якраз це можна було уявити завдяки збереженим світлинам та мапам. Те саме стосувалося костюмів і побуту. Але як думали ті чи інші особи? Чому вони робили саме те, що робили? У всього цього мала бути своя передісторія. Якої Петрів, звичайно, не знав, але яка була потрібна, щоб реалістичніше показати події. От, наприклад: в кінці другої серії «Української революції» є кадр, де залізничник встановлює український прапор на станції «Боярка». Хто був цей чоловік? Чому саме він? Як це відбувалось? Ми відповіли собі на ці питання, виходячи із загального контексту спогадів Петріва та розповідей наших консультантів про ту добу, про залізничників, про ситуацію в околицях Києва. Хоча, звісно, цікавіше було б знат...

Анімаційні світи Давида Черкаського

  1. Від памфлета до притчі В історію світового кіно 1960-ті роки увійшли як період піднесення, причому не лише ігрового авторського кінематографу, але й анімації. В Україні, зокрема, в цей час відбувається нове її народження після тривалої паузи (перший період – 1920-1930-ті роки): у 1959 році, постановою ради міністрів УРСР, при Київнаукфільмі відкривається цех художньої мультиплікації. Очолив його представник «першого покоління» українських аніматорів Іполит Лазарчук, до якого долучилися Ніна Василенко, Ірина Гурвич і творча молодь – Цезар Оршанський, Алла Грачова, Марк Драйцун та ін. [1] Серед них – і одна з найяскравіших постатей в історії вітчизняної (і не лише) анімації Давид Черкаський.