Перейти до основного вмісту

“I’ll be watching you…”: «Житловий комплекс “Ред Роуд”»

 

Всюдисущі камери, що слідкують за кожним твоїм кроком, - чи не неодмінний атрибут антиутопій. І – елемент сучасного публічного простору.

На практиці «всевидюще око» камер спостереження виявляється не таким уже й диявольським винаходом; принаймні, найпершою його функцією є збереження порядку, захист добропорядних громадян. А втім, відчуття дискомфорту від присутності такої камери лишається, навіть якщо ти входиш до числа тих самих «добропорядних громадян». Погляд – форма влади, і від того, хто спостерігає за тобою, в якийсь момент може залежати сама твоя доля.

Історію одного з таких спостерігачів і розповідає стрічка «Житловий комплекс Ред Роуд» режисерки Андреа Арнольд (2006). Героїня – Джекі (Кейт Дікі), операторка міського центру відеоспостереження – найменше нагадує антиутопічного «служника системи»… хоча, за бажання, риси міфічної істоти їй можна приписати: таке собі божество нижчого порядку, що виконує свою функцію в підтримці світобудови. Направду, погляд її крізь камеру спостереження цілком доброзичливий, майже материнський: вона співчутливо спостерігає за мешканцями «свого» району, чиї маленькі життєві драми розгортаються буквально перед її очима. Вона може виступати рятівною силою (і це входить до її обов’язків – повідомляти поліцію чи швидку медичну допомогу про ситуації, що потребують втручання). І вона ж може перетворитися на інструмент воздаяння… чи помсти.    


                                                                       Джекі – Кейт Дікі

Виступаючи «оком» (міста, держави, системи, правопорядку – обирайте що хочете), героїня сама ніби набуває відповідних рис. Вона підкреслено неговірка, і навіть її дії щодо антагоніста («привид з минулого» Клайд у виконанні Тоні Керрана) починаються і чималою мірою проходять власне як спостереження. Хоча, коли потрібно, Джекі може і влучно відповісти, і діяти швидко й рішуче. Наскільки правильно – питання вже інше.

Так, самого спостереження направду мало для того, щоб пізнати свій об’єкт. Можна скласти невеликі прості історійки з нескладних фрагментів, як це Джекі і ми за нею робить зі своїми улюбленими «героями» нескінченного «серіалу» міської вулиці – «паном з собачкою» і «танцюючою прибиральницею». Але життєві історії її самої та її ворога набагато складніші, і творці фільму чимало зробили для того, щоб їх заплутати. Для справжнього ж пізнання потрібне зближення. А воно може принести з собою біль. Але й – звільнення.

І наостанок. Сама ідея, а за нею й структура фільму цікава та наштовхує на додаткові спекуляції на тему. Героїня і в силу професії, і волею обставин переважно спостерігає; довколишній світ частенько постає перед нею стіною з екранів, що показують чуже життя. У свою чергу, за нею самою спостерігаємо ми; саме кіно, зрештою, є суцільним поліекраном, що показує уривки з інших життів (якщо й вигаданих – неважливо). Себто маємо структуру «зображення в зображенні». А якщо продовжити цей ряд і далі? Зрештою, і наші власні життя час від часу стають таким-от об’єктом спостережень, навіть фрагментиком вічного «серіалу буття». «Весь світ – театр…». З поправкою на сучасність: «Весь світ – кіно…»

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Documentary about red terror in Kyiv

Я написав цей матеріл англійською мовою для наших закордонних колег, багато з яких думають що нинішня війна з Росією є лише випадковим непорозумінням через жорстку позицію Українскої влади. Незабаром я підготую його перклад українською і також опубілікую на блозі.   Among rare pieces of archive cinema footages which survived form the period of Ukrainian revolution 1917-1921, there is one which stands aside from the mainstream of those days documentary. Usually we can see the political leaders and public meetings, like in “Ukrainian movement” (1917) or we can see the military forces on parades and in ordinary life like in “Ukrainians in Wetzlar” (1918) or in “Miliraty parade” (filmed on Sophyivska square in Kyiv in summer of 1918). Sometimes ordinary people or landscapes were filmed like in “ Pictures of the Crimean peninsula ” (1918). But film “Victims V.U.CH.K. in Ukraine” is completely different. Most of it shows the results of work of communist secret police ( All-Ukrainian Extr

Сашко Лірник: «Щоб кожне слово мало значення…»

          -  Чи легко, маючи досвід казкаря, переходити до сценарної справи?      Це було зовсім не легко. Треба весь час правити текст, щоб не втратити ідею, яку заклав, бо в результаті виходить зовсім не те, що хотів.

Повість про Машеньку

  Не знаю, чи це ознака того, що наш блог вже сходить на пси, але ми вирішили зробити крок до мейнстріму. Ну, майже. Бо котиків не буде. Буде Машенька, тому що чоловік рішуче сказав мені: «Пиши не про туринського коня, а про білогородську мишу».