Кіновізія

  Російське пропагандистське кіно – як відомо, «мистецтво» для людей з міцними нервами і не менш міцним стравоходом. Утім, кінознавці – люди всеїдні, тож ми подивилися декілька зразків росагіткіно і готові провести вас колами альтернативної реальності, в якій Росія виступає мирною визволителькою, а Україна, Грузія і Захід – лютими завойовниками. Заодно черговий раз глянемо на технології формування пропагандистської картинки. Зрештою, фейк і агітаційне мистецтво – досить близькі родичі, опробуване в одному легко переноситься в друге… Головний посил інформаційний посил такого кіно – очікувано, визволення територій, які його потребують. Знову ж таки очевидно, але проговоримо: Росія тут виступає захисницею і миротворицею, країна, в яку ці території входять, – агресоркою, а Захід – «третім, що радіє»… ну, і час від часу втручається у справу у власних інтересах.   Так, схема ця успішно (ну, насправді не дуже успішно) втілювалася у фільмах далеко не лише про нинішню війну. Почнем...

  Руїни Кремля, Путін, що плазує перед українським воїном, а той, розправивши архангельські крила і здійнявши вогненного меча, провіщає йому суд Божий – мрія, сон золотий кожного українця… і водночас – перша сцена патріотичної комедії Володимира Тихого «Наші котики».                                               (Як же тут стриматися, щоб не поставити?) Омріяна картина ця, втім, виявляється сном і тут: насправді фільм присвячено подіям далекого-недавнього 2014 року, коли російська агресія набирала обертів, а добровольці чи не активніше і успішніше, ніж державна система, рятували Україну. Невеликий загін таких охітних, що успішно розгромлює всі російські й сепаратистські загони, а заразом «виховує» наївну журналістку в правильному патріотичному дусі – нехитрий зміст фільму. Втім, як те і годиться комедії (тим більше, з елементами пародії), головне тут – не сюжетні ...