Перейти до основного вмісту

«Нарцис і Ґольдмунд» за Германом Гессе: історія (не)одного життєвого вибору

 

Є фільми, після перегляду яких виходиш з кінозали з легким серцем і порожньою головою – і в цьому, власне, цих фільмів покликання. Але сьогодні ми поговоримо про фільм роду прямо протилежного.

Здається, останнім часом якось бракує стрічок, що беруться за «високі», фундаментальні теми у високому ж зображальному ключі. «Нарцис і Ґольдмунд» же Штефана Руцовицькі за однойменним твором Германа Гессе – якраз із таких . Звісно, поняття «кінострічка про життя» звучить наївно (а яка не про життя?), але що поробиш, коли фільм таки дійсно про життя? Про життєву дорогу, коротку, але наповнену, і про іншу, слід гадати, довгу, але малоподієву – і, зрештою, про них обох як про два життєві вектори, що з них кожен має обрати для себе один.


Згадані в назві Нарцис (Сабін Тамбреа) і Ґольдмунд (Яніс Нівьонер), вихованці монастиря – різні життєві шляхи, різні психотипи, рештою, різні типи творчості. Можна сказати, що є у фільмі і третій герой – Середньовіччя. Час драматичний, некомфортний, сповнений чи не всіх можливих катаклізмів, і водночас повний напружених духовних пошуків. Ґольдмунд, якому випало розіграти містерію людського життя в усій його повноті, проводить нас цим далеким, загадковим світом – і виявляється, що не такий уже він далекий і загадковий… якщо не рахувати дещо різних суспільних «правил гри» і гірших побутових умов, звісно. Проводячи перед нами ряд середньовічних персонажів-«масок» – «ченець», «лицар», «вельможна панянка», «мандрівний актор» тощо – фільм примушує згадувати то середньовічні годинники з фігурами, що проходять перед циферблатом, коли настає пора відбивати час, то danse macabre – танок смерті, напрочуд популярний у ті часи зображальний сюжет про єдність усіх перед ликом смерті. А втім, у кінокартині бачимо радше танок життя, а не смерті, і кожна постать – фрагмент мозаїки (чи вітража, якщо вже говоримо про західноєвропейське середньовіччя) на тему житія головного героя.


Мабуть, забагато мистецьких метафор на один абзац тексту а проте це закономірно. Бо мистецтво  – такий собі «четвертий герой» цієї історії, «last but not least», останній, та не за значущістю. «Мистецтво – єдине вічне у цьому плинному світі, основне, що виправдовує людське існування». – до такої думки нас послідовно підводять. І саме тіло фільму досить-таки густо насичене мистецтвом: архітектурою, скульптурою, живописом, співом, навіть видовищними мистецтвами. Сам Ґольдмунд є художником і скульптором (у той час як Нарцис має дар співу), і його витвір-шедевр зрештою підсумовує його біографію. І саме його життя можна трактувати як у певному сенсі витвір, довершений у своїй повноті (причому в тонкій формі уподібнений до найвищого «твору» цього життєвого «жанру» – життя Христа: а чому б і ні, якщо герой мав і свої чудеса, і свої страсті, і своє мучеництво?). Загалом, у фільмі, як у музичному творі, в основну тему вибору життєвого шляху вплетені підтеми, що збагачують і доповнюють звучання: підтема мистецтва, підтема мандрів, підтема матері… Остання, маючи психоаналітичне підґрунтя, подана в більш делікатному, символістському ключі; подібно до інших, ця підтема розгортається поступово, щоб у фіналі зазвучати уповні, ставши одним із ключів до розуміння історії.

І все це дійство розгортається плавно й поважно – та, разом із тим, досить динамічним, щоб тримати глядача в постійній напрузі. 

Складнуватим виходить наш текст, але й фільм не з легких. Він не боїться братися за фундаментальні теми, працює з далеким від глядача матеріалом, показує світ, що нібито орієнтований на божественне – проте дає волю нерівності й насиллю. Та показано це кінематографічно вишукано, з відчуттям краси (попри все!) епохи та бажанням донести до глядача історію у всій її зовнішній простоті й глибинній складності. Тож і пролітає ця запакована в дві екранні години історія насправді вельми швидко.

«Нарцис і Ґольдмунд» став фільмом-відкриттям ювілейного Х Тижня австрійського кіно (організатори – Австрійський культурний форум у Києві і компанія «Артхаус Трафік»). Поки що фільми програми можна подивитися в Києві, в кінотеатрі «Жовтень», але восени планується тур Тижня низкою міст України – прекрасна ініціатива, яку можна тільки вітати. 


Щодо «Нарциса і Ґольдмунда», його ще можна подивитися сьогодні, 20 липня, о 19.10, все в тому ж кінотеатрі «Жовтень». Приємного перегляду!  




Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Генерація волі. Реконструкція образу молодого мічмана Якима Христича

  Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». 

Історія України у фото і кіно: 3D-формат

У сучасному кінопрокаті важливою ознакою високоякісного технологічного кінофільму є наявність 3D-версії. Сьогоднішній 3D-формат не є по-справжньому тривимірним. Він складається із двох окремих зображень, для правого і для лівого ока. Залежно від того, як обладнаний кінотеатр, ці зображення демонструються за допомогою або кольорового анагліфу (тоді фільм треба переглядати в червоно-синіх окулярах), або різних методів поляризації (ще один тип окулярів), або інших методів.

«Совість» Володимира Денисенка: нестандартний радянський фільм про «Велику Вітчизняну війну»

  Володимир Денисенко, учень Олександра Довженка, постать напрочуд цікава. У 1949 р. його, одного з найкращих студентів Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, було заарештовано нібито за зв'язок з молодіжною антирадянською націоналістичною організацією і за «антирадянські націоналістичні вірші». Вироком було заслання, з якого юнак повернувся лише за чотири роки, після смерті Сталіна. Згодом він домігся повної реабілітації, закриття справи за відсутністю доказів, проте тавро колишнього політв’язня, «буржуазного націоналіста» так і лишилося: як «неблагонадійний», Денисенко лишався під наглядом КДБ, був невиїзним (наприклад, коли його фільм «Роман і Франческа» відправляли на Венеційський кінофестиваль, самого постановника зняли буквально з трапа літака).                 Володимир Денисенко. Джерело:  http://www.ukrkino.com.ua/about/spilkanews/?id=4035 Війна була важливою для Володимира Денисенка темою. І не ди...