Перейти до основного вмісту

«Нарцис і Ґольдмунд» за Германом Гессе: історія (не)одного життєвого вибору

 

Є фільми, після перегляду яких виходиш з кінозали з легким серцем і порожньою головою – і в цьому, власне, цих фільмів покликання. Але сьогодні ми поговоримо про фільм роду прямо протилежного.

Здається, останнім часом якось бракує стрічок, що беруться за «високі», фундаментальні теми у високому ж зображальному ключі. «Нарцис і Ґольдмунд» же Штефана Руцовицькі за однойменним твором Германа Гессе – якраз із таких . Звісно, поняття «кінострічка про життя» звучить наївно (а яка не про життя?), але що поробиш, коли фільм таки дійсно про життя? Про життєву дорогу, коротку, але наповнену, і про іншу, слід гадати, довгу, але малоподієву – і, зрештою, про них обох як про два життєві вектори, що з них кожен має обрати для себе один.


Згадані в назві Нарцис (Сабін Тамбреа) і Ґольдмунд (Яніс Нівьонер), вихованці монастиря – різні життєві шляхи, різні психотипи, рештою, різні типи творчості. Можна сказати, що є у фільмі і третій герой – Середньовіччя. Час драматичний, некомфортний, сповнений чи не всіх можливих катаклізмів, і водночас повний напружених духовних пошуків. Ґольдмунд, якому випало розіграти містерію людського життя в усій його повноті, проводить нас цим далеким, загадковим світом – і виявляється, що не такий уже він далекий і загадковий… якщо не рахувати дещо різних суспільних «правил гри» і гірших побутових умов, звісно. Проводячи перед нами ряд середньовічних персонажів-«масок» – «ченець», «лицар», «вельможна панянка», «мандрівний актор» тощо – фільм примушує згадувати то середньовічні годинники з фігурами, що проходять перед циферблатом, коли настає пора відбивати час, то danse macabre – танок смерті, напрочуд популярний у ті часи зображальний сюжет про єдність усіх перед ликом смерті. А втім, у кінокартині бачимо радше танок життя, а не смерті, і кожна постать – фрагмент мозаїки (чи вітража, якщо вже говоримо про західноєвропейське середньовіччя) на тему житія головного героя.


Мабуть, забагато мистецьких метафор на один абзац тексту а проте це закономірно. Бо мистецтво  – такий собі «четвертий герой» цієї історії, «last but not least», останній, та не за значущістю. «Мистецтво – єдине вічне у цьому плинному світі, основне, що виправдовує людське існування». – до такої думки нас послідовно підводять. І саме тіло фільму досить-таки густо насичене мистецтвом: архітектурою, скульптурою, живописом, співом, навіть видовищними мистецтвами. Сам Ґольдмунд є художником і скульптором (у той час як Нарцис має дар співу), і його витвір-шедевр зрештою підсумовує його біографію. І саме його життя можна трактувати як у певному сенсі витвір, довершений у своїй повноті (причому в тонкій формі уподібнений до найвищого «твору» цього життєвого «жанру» – життя Христа: а чому б і ні, якщо герой мав і свої чудеса, і свої страсті, і своє мучеництво?). Загалом, у фільмі, як у музичному творі, в основну тему вибору життєвого шляху вплетені підтеми, що збагачують і доповнюють звучання: підтема мистецтва, підтема мандрів, підтема матері… Остання, маючи психоаналітичне підґрунтя, подана в більш делікатному, символістському ключі; подібно до інших, ця підтема розгортається поступово, щоб у фіналі зазвучати уповні, ставши одним із ключів до розуміння історії.

І все це дійство розгортається плавно й поважно – та, разом із тим, досить динамічним, щоб тримати глядача в постійній напрузі. 

Складнуватим виходить наш текст, але й фільм не з легких. Він не боїться братися за фундаментальні теми, працює з далеким від глядача матеріалом, показує світ, що нібито орієнтований на божественне – проте дає волю нерівності й насиллю. Та показано це кінематографічно вишукано, з відчуттям краси (попри все!) епохи та бажанням донести до глядача історію у всій її зовнішній простоті й глибинній складності. Тож і пролітає ця запакована в дві екранні години історія насправді вельми швидко.

«Нарцис і Ґольдмунд» став фільмом-відкриттям ювілейного Х Тижня австрійського кіно (організатори – Австрійський культурний форум у Києві і компанія «Артхаус Трафік»). Поки що фільми програми можна подивитися в Києві, в кінотеатрі «Жовтень», але восени планується тур Тижня низкою міст України – прекрасна ініціатива, яку можна тільки вітати. 


Щодо «Нарциса і Ґольдмунда», його ще можна подивитися сьогодні, 20 липня, о 19.10, все в тому ж кінотеатрі «Жовтень». Приємного перегляду!  




Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сашко Лірник: «Щоб кожне слово мало значення…»

          -  Чи легко, маючи досвід казкаря, переходити до сценарної справи?      Це було зовсім не легко. Треба весь час правити текст, щоб не втратити ідею, яку заклав, бо в результаті виходить зовсім не те, що хотів.

Documentary about red terror in Kyiv

Я написав цей матеріл англійською мовою для наших закордонних колег, багато з яких думають що нинішня війна з Росією є лише випадковим непорозумінням через жорстку позицію Українскої влади. Незабаром я підготую його перклад українською і також опубілікую на блозі.   Among rare pieces of archive cinema footages which survived form the period of Ukrainian revolution 1917-1921, there is one which stands aside from the mainstream of those days documentary. Usually we can see the political leaders and public meetings, like in “Ukrainian movement” (1917) or we can see the military forces on parades and in ordinary life like in “Ukrainians in Wetzlar” (1918) or in “Miliraty parade” (filmed on Sophyivska square in Kyiv in summer of 1918). Sometimes ordinary people or landscapes were filmed like in “ Pictures of the Crimean peninsula ” (1918). But film “Victims V.U.CH.K. in Ukraine” is completely different. Most of it shows the results of work of communist secret police ( All-Ukrainian ...

Повість про Машеньку

  Не знаю, чи це ознака того, що наш блог вже сходить на пси, але ми вирішили зробити крок до мейнстріму. Ну, майже. Бо котиків не буде. Буде Машенька, тому що чоловік рішуче сказав мені: «Пиши не про туринського коня, а про білогородську мишу».