Перейти до основного вмісту

29 квітня та «Тризуб Нептуна»

29 квітня 1918 року Чорноморський флот з наказу командувача підняв українські прапори. Цій події присвячено мій фільм 2010 року «Тризуб Нептуна» –  стрічку, що відкрила нову сторінку у моїй творчій діяльності. З того часу займаюся висвітленням історії Української революції 1917– 1921 років.


Сьогодні хочеться згадати декілька цікавих моментів, пов’язаних із роботою над «Тризубом».

Одним з художніх елементів фільму стали титри. Я мав вкрай мало хроніки, зате багато поштівок, на яких зазвичай писали якесь гасло, або нейтральне – «Київ-красавець чекає на вас!», або не зовсім – «Наші браві герої!» . Тож спало на думку, що з’явилася нагода досягти одразу кількох результатів.

По-перше, написавши аналогічні титри на хроніці та на інших фото, можна було до певної міри стерти межу між хронікою та статичними зображеннями, стилізуючи їх в єдиний художній елемент.

По-друге, місце розташування титрів давало можливість візуально акцентувати на ключових елементах кадру.

По-третє, ті написи, що мали емоційне забарвлення, демонстрували ставлення до показаного. З позиції наших днів деякі речі сприймаються інакше, отже, титри могли зіграти в протиставленні або, навпаки, у суголоссі з дикторським текстом.

Було ще кілька дрібних художніх причин для їх застосування.

Враховуючи, що зображення, які треба було так протитрувати походили з інших країн, я вирішив писати їх відповідними мовами. Добре знаю англійську, трохи – німецьку та французьку, тож міг самостійно зробити ці титри.

Щодо правильності англійських та французьких текстів сумнівів не мав, бо перед очима було багато зразків реальних написів на поштівках того часу. А от з німецькою виявилось складніше. Тим більше, вже в ті далекі 90-ті, коли її опановував, відбувались реформи зі спрощення правопису. Наприклад, літеру «ß» можна було замінити на дві літери «ss». То скільки ж речей могли писатися по-іншому сто років тому?

Серед викладачів німецької, до яких я міг звернутися за консультацією, жоден нічого порадити не міг. Всі пояснювали: мова змінюється, і це природно… але про чинні на 1918 рік правила правопису ніхто інформації не мав.

Тому я вирішив зробити нестандартний хід. Став шукати в Інтернеті форуми німецьких істориків, сподіваючись, що віднайду пов'язаний з правописом розділ . Витратив на це не один день (ніде правди діти, сильно заважало погане знання мови), але врешті-решт знайшов.

Я виставив там фрази, що їх планував використати, і попросив оцінити, наскільки правильно вони виглядають з точки зору правопису початку ХХ-го сторіччя.

І помилок таки виявилось багато – отже, не дарма шукав можливостей для перевірки!

На жаль, при підготовці остаточної редакції фільму значна кількість титрів іноземними мовами випала…

А ще в «Тризубі» вперше зіткнувся з проблемою «перегорнутого» прапору.


Я розробив тоді технологію, яку назвав «штучна хроніка». Вона дозволяла зі світлин створити щось подібне до кінохроніки шляхом анімації частин зображення.

В таких кадрах одним з анімованих елементів став український прапор. Від початку він був кольоровий, але потім у зображенні прибиралися кольори, і воно стилізувалося під хроніку.

Скажу відверто: спочатку я не помітив проблеми. Але при пробному перегляді однієї зі сцен чи то я, чи то мій батько звернув увагу, що прапор в нашій графіці не відповідає прапорам на справжніх фото.

Спершу я подумав, що просто помилився, коли ставив у сцену кольоровий прапор. Але все виявилось вірним! Тоді закралася думка, що на тому фото з часів революції випадково перегорнули прапор. Та далі знайшлися ще декілька фото, і скрізь прапор виглядав «перегорнутим». Що ж це таке, невже дійсно хтось офіційно перегортав прапор? Я підняв усі кольорові зображення тієї епохи, переважно поштівки та плакати, і переконався: за виключенням пари малюнків, прапор всюди такий, як зараз.

Історики, до яких звернувся за поясненням, запевнили мене: прапор ніколи офіційно не «перевертався».

Це геть збивало з пантелику. Я почав шукати тогочасні текстові згадки про прапор, адже терміни «жовто-блакитний» та «синьо-жовтий» нібито вказують на порядок кольорів. Проте виявилося: в газетних статтях та спогадах і «жовто-блакитний», і «синьо-жовтий» цілком вільно вживали щодо того самого прапору.

На цьому етапі я почав розуміти, що корінь проблеми – десь у методах  тогочасної фотографії. Але деякий час не міг зрозуміти, в чому вона.

Не пам’ятаю точно, що виручило тоді: чи то підручник з операторської майстерності півсторічної давнини, чи то розмова з одним літнім оператором. Головне, що картина стала ясною. Виявилось: хімічний процес, який застосовувався на початку ХХ-го сторіччя для отримання зображення на плівці або пластині, передавав в основному синій канал. І блакитне поставало на такому зображенні світлим, а жовте — темним. Тоді як в сучасному чорно-білому каналі це – зображення з нульовою насиченістю кольорів, тож жовтий виглядає світлим, а блакитний — темнішим.

Питання з приводу кольорів прапору я неодноразово чув під час показів своїх фільмів, тож згодом виникла ідея відповідної інфографіки. Для ілюстрації базової ідеї для першої частини інфографіки я за порадою Олександра Кучерука взяв шведський прапор (щодо розташування його кольорів ні в кого сумнівів «чомусь» не виникало). 


 

Перлиною другої частини стало фото нашого прапору, що його віднайшов у Росії Михайло Ковальчук.


Покази «Тризуба Нептуна» в Севастополі остаточно сформували моє рішення далі займатися темою Української революції. Бо я зрозумів: висвітлення нашої історії таки формує нашу сучасність, і це не порожні слова.  В цьому вся Україна змогла переконатися в 2014-му.

У 2010 році відбулися покази фільму в Севастополі, але це вже тема для окремого допису …

фільм «Тризуб Нептуна»

 

Тут матеріал про українців у австро-угорському флоті.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Генерація волі. Реконструкція образу молодого мічмана Якима Христича

  Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». 

Книга про Боярку в нашій історії.

У вже далекому 2010 році, під час роботи над сценарієм до фільму «Українська революція», я читав спогади Всеволода Петріва. Часто ловлячи себе на думці, що не можу чітко уявити середовище, в якому відбуваються описані автором події. Мова йде не тільки про архітектуру та географію, якраз це можна було уявити завдяки збереженим світлинам та мапам. Те саме стосувалося костюмів і побуту. Але як думали ті чи інші особи? Чому вони робили саме те, що робили? У всього цього мала бути своя передісторія. Якої Петрів, звичайно, не знав, але яка була потрібна, щоб реалістичніше показати події. От, наприклад: в кінці другої серії «Української революції» є кадр, де залізничник встановлює український прапор на станції «Боярка». Хто був цей чоловік? Чому саме він? Як це відбувалось? Ми відповіли собі на ці питання, виходячи із загального контексту спогадів Петріва та розповідей наших консультантів про ту добу, про залізничників, про ситуацію в околицях Києва. Хоча, звісно, цікавіше було б знат...

Анімаційні світи Давида Черкаського

  1. Від памфлета до притчі В історію світового кіно 1960-ті роки увійшли як період піднесення, причому не лише ігрового авторського кінематографу, але й анімації. В Україні, зокрема, в цей час відбувається нове її народження після тривалої паузи (перший період – 1920-1930-ті роки): у 1959 році, постановою ради міністрів УРСР, при Київнаукфільмі відкривається цех художньої мультиплікації. Очолив його представник «першого покоління» українських аніматорів Іполит Лазарчук, до якого долучилися Ніна Василенко, Ірина Гурвич і творча молодь – Цезар Оршанський, Алла Грачова, Марк Драйцун та ін. [1] Серед них – і одна з найяскравіших постатей в історії вітчизняної (і не лише) анімації Давид Черкаський.