«Смерть» Діда Мороза та пробудження «Сплячої красуні»: «Вбивство Діда Мороза» Крістіан-Жака (1941 р.)

 

Новорічно-різдвяні (чи різдвяно-новорічні, це вже зараз кому як) свята – також час подекуди несподіваних зустрічей із кіноперлинами на тему.

Вбитий «Дід Мороз», проказа, таємничий барон і ніби вихоплена із середньовічних легенд історія кохання – здавалося б, не надто стандартний набір для новорічної історії… проте лише на перший погляд.

                                                                    Корнюсс - Гаррі Бор 

«Вбивство Діда Мороза» Крістіан-Жака за однойменним романом П'єра Вері (1941 р.) належить до таких стрічок. Маленьке ізольоване село, набір персонажів, в міру впізнаваних, в міру індивідуалізованих – учитель-вільнодумець, аптекар, творець і продавець глобусів Корнюсс, він же головний вигадник і за сумісництвом – місцевий казкар та Дід Мороз… 

Всі, як водиться, знають один одного з пелюшок – і тим драматичнішими видаються події: викрадення місцевої реліквії, безцінного (а точніше, вельми коштовного) перстня святого Миколая, а затим – вбивство того самого Діда Мороза, чи ж вбраного ним незнайомця. Оскільки село занесене снігом і більше ніяких чужинців туди пробратися не може, зрозуміло, що скоїв злочин хтось зі своїх. Тобто перед нами старий добрий герметичний детектив, з тією хіба особливістю, що питання «хто зробив це?» тут не таке вже й важливе. Куди більше уваги приділено характерам та їхній взаємодії.

А втім, зводити жанр фільму лише до детективу не хочеться – надто це звужує його, та й важливішим видається геть інше. Направду тут є якщо не все, то багато чого, від дотепних колоритних життєписів до справжнього різдвяного дива зі зціленням. Не кажучи вже про поетичні снігові пейзажі, чарівні дитячі образи, що ніби зійшли з різдвяних листівок та різдвяних моралістичних оповідань, а також прекрасного хорового співу в різдвяну ніч. 

Та насамперед, як видається, значуща лінія романтичного (підкреслено, мало не до пародійності романтичного!) кохання дочки Корнюсса Катрін та вродливого молодого барона, котрий повернувся з мандрівки далекими краями. 

                              Катрін Корнюсс - Рене Фор, барон Ролан де ла Фай - Раймон Руло

Досить відверті тут покликання на середньовічну куртуазну культуру та на чарівну казку (куди без неї?). «Середньовіччя» – це найперше барон, такий собі лицар-пілігрим, що роками блукав світом у пошуках істинного кохання. Приїхавши додому, він веде життя самітника, жахаючи місцевих привезеною проказою (неважко здогадатися, що хвороба вигадана ним самим, аби віднадити цікавих). Катрін (не)дивовижним чином йому до пари: красуня «не від світу сього» сама приходить до «хворого», аби стати йому опорою – і, слід гадати, подібно до героїні «Бідного Генріха» фон Ауе, ладна пожертвувати хоч би й життям заради його порятунку. 

Та покликається її образ передусім на казку – на «Сплячу красуню». Вона направду «спить», чекаючи, поки кохання не «розбудить» її для «справжнього» життя. А до того – вона в напівсні-напівказці чекає на свого обранця. 

І, далебі, можна поспівчувати закоханому в неї вчителю, змушеному вести з потенційною нареченою такий діалог:

-          Але я говорив вам сотні разів, що кохаю вас!

-          Завжди лише словами. Ви ніколи не грали на гітарі під моїм балконом.

-          На гітарі?

-          Ви ніколи не приїжджали сюди на своєму коні.

-          Моєму коні?

-          Чому ви не носите меча?

-          Меча? Навіщо?

-          Щоб боротися з ворогами корони. Щоб захищати себе від диких чудовиськ. Ви можете сказати, що кохаєте мене... до смерті?

-          Так, Катрін. Дуже сильно. Я хочу дати вам одяг, хорошу їжу, сучасний дім з опаленням... Я знаю, що моїй статус скромний, але... Я зроблю все, щоб здійснити всі ваші бажання.

-          Якби ми прогулювалися, й інший чоловік подивився б на мене, ви б його вбили?

-          Убив би его?

-          Так. Навіть такого, як Синя Борода? Я хочу двох дітей. Спершу дівчинку. Попелюшку. Потім хлопчика, Хлопчика-Мізинчика. Чи кохаєте ви мене досить, щоб це здійснити?  

                                                 Учитель Віллар - Робер Ле Віган

Мотив Сплячої красуні має у фільмі й інший підтекст, куди драматичніший, ніж у фільмі. Країна і рік створення багато про що кажуть: так, нацистська окупація, режим Віші. Розважальний, на позір ескапістський фільм «Вбивство Діда Мороза» став першою продукцією по-своєму сумнозвісної Continental, контрольованої окупантами французької кіностудії, що діяла у 1940–1941 рр. і, попри всі сумні обставини, спромоглася дати життя не одній і не двом яскравим кінокартинам (включаючи культового «Ворона» Клузо). 

Становище завойованого сприяє розвою Езопової мови – і важко втриматися від спокуси таким чином «прочитати» і цей фільм. Недарма свого часу Евелін Ерліх звернула увагу: відповідний підтекст можна побачити у мотиві «сплячої красуні», історія якої чи не прямим текстом звучить у казці Корнюсса. Так чи інакше, успіх, що його фільм мав у прокаті, показує: історія вступила в резонанс із настроями глядача[1]. Цікавий він і зараз: вишуканим чорно-білим зображенням, виразною, в дусі часу дещо афектованою акторською грою, нарешті, поза всіма історичними бурями актуальним сюжетом. Словом, чого ще треба, щоб додати його в обрану колекцію «різдвяного» кіно?

  

 

---

[1]Fiss К. Grand Illusion: The Third Reich, the Paris Exposition, and the Cultural Seduction of France. – University of Chicago Press, 2009 – Р. 210. – Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=hGwIGwdwgnoC&printsec=frontcover#v=onepage&q&f=false