Або пан, або пропав. Або став «Безславним кріпаком».

В ці дні у прокаті йде новий український фільм «Безславні кріпаки». Тарас Шевченко з катаною …

Колись один мій товариш, розповідаючи про новий на той момент фільм «Snatch gobl», казав так:

«Там є все: англійці, ірландці, росіяни, євреї, циганє, негри і навіть собака!» Десь так можна сказати і про «Безславних кріпаків», хоча собаки там якраз немає.

На перший погляд складається враження, що стрічка інспірована фільмами Тарантіно, але створена на вітчизняному матеріалі. Можливо, це і так, треба запитати авторів, але в такому разі вона себе переросла.

Хоча присутня еклектика, характерна для пізніх картин зазначеного режисера, проте за нею ховається абсолютно інший зміст, я сказав би, важливіший, актуальніший в наш час для нашої країни.

Сцена, якою відкривається фільм, – бій самураїв з ніндзя – пробуджує у свідомості тих, хто народився в СРСР, згадки про «Хон Гіль Дон» та його «клони».

Лише маленька перебивка в стилі українського етно – і ми опиняємось на Дикому Заході… тобто в Україні, але з персонажами, які зійшли зі екранів вестернів.

Тут ловці рабів, тобто кріпаків, наздогнали свою здобич. Між іншим, скасування рабства у Сполучених Штатах та кріпацтва у Російській імперії розділяє лише кілька років. І хоча самі ці інститути визріли в різних умовах, проте підневільний стан чорного американського населення та українців ХІХ сторіччя має дуже багато подібного… Звичайно, наш снобізм не дозволяє нам думати про наших предків як про рабів, але насправді таке воно було – обличчя російського колоніалізму в Україні. Можливо, розмита уява про нього допомагає нам сприймати сучасну Росію не такою ворожою, якою вона є насправді?

Отже, спійманий кріпак — Шевченко. Той самий, Тарас. Він зі своєю коханою хотів втекти за кордон, щоб там щасливо жити та займатись мистецтвом. Але не так сталося… Обох мають повернути власникам.

Далі на екрані півтори години слідують карколомні пригоди, що зводять разом Шевченка, японського самурая та єврея-торгівця зброєю. Кожен має свої унікальні здібності, які дозволяють їм вибратись із найскрутніших ситуацій.

Їхній ворог — феодальний лад в обличчі різних його представників. Причому Шевченко навіть узагальнює: каже, що звільненим бранцям немає куди йти, поки в цьому краї не панує свобода.

Не буду псувати враження тим, хто не дивився, детальним описом пригод, але вони варті того, щоб переглянути фільм.

Скажу про головне. Це — фільм про волю. Про прагнення справедливості. Про те, що часто головною рушійною силою чоловіка у житті є імпульс, наданий коханням.

В цьому фільм трохи ідеалістичний. Ми знаємо, що в реальному житті справедливості і волі важко домогтися. Але тим привабливіші екранні герої, котрі не зупиняються на цьому шляху.

Цей сюжет можна помістити в будь-який час, і знайти для нього місце. Немає давно феодалізму, але навіть в нашій країні на сході «братня» Росія влаштувала анклав, де панує право сильного і звідки люди тікають у пошуках кращої долі. А що казати про Сомалі, Венесуелу, Північну Корею, та навіть Білорусь?

Тим важливіше, що ми нарешті отримали таке кіно на нашому матеріалі. Це фільм, який, нехай у кумедній манері, закликає чоловіків бути тими, для чого вони народжені: захисниками скривджених, мужніми, сильними, рішучими.

І дуже важливим є те, що перед нами той самий Тарас Шевченко. У ХІХ сторіччі в Україні він був символом саме того, про що й фільм. Саме це викликало його неймовірно масову популярність в часи Української Революції 1917—1921.

Зараз його образ забронзовів, ми не осмислюємо його в сучасних умовах, хоча мали б. Бо він якраз і був співцем волі та свободи, єдиним, хто підняв свій голос за наш народ.

У стрічці це все подається зовсім без пафосу, навіть з елементами відвертої пародії.

Не шукайте в цьому фільмі історичності, її немає.

Тарас Шевченко не зміг знищити феодалізм в реальності. Але він нищить його на екрані… катаною.